Народні - Подорож до царя-поганина, Народні

чинити: викопати глибоко, а там є жаба, що воду п’є; та треба її убити, і буде криниця текти.

– Сине, – каже баба, – лягай і спи.

І він уснув. Вимкнула баба третій волос із голови і каже:

– Тобі ся снить, сине. А що тобі ся снить?

– То мені ся снить, – каже, – що дідо єден є на перевозі, та возить уже двісті літ, та й не знає, як відти вийти.

– Та що треба, сине, із тим чинити? – каже баба.

– Хто прийде на перевіз, та буде дідо везти, то тоді най вискочить він уперед із човна, а той, котрого буде везти, той ся там зостане.

І цар тоді заснув. Дав Бог день, і цар устав і пішов. Тоді баба каже тому леґіневі:

– Устань із-під корита. Чи чув ти, що я чинила сеї ночі?

І леяінь устав і йде. Позирає єден пан, чи вернувся від поганина той леґінь. Увидів пан, що іде. Тоді упряг коні і йде сперед того леґіня. Поклонився радісно. Каже пан леґіневі:

– Чи добре ти, леґіню, ходив?

Сів на віз, і прийшли в місто. Каже леґінь:

– Тут треба шість леґінів.

Розказав грушу підкопати. Перекопали, найшли гада і вбили.Пригребли глину, і дичка уродила. Почали діди лізти навколішки: котрий дідо покуштує груші, молодим стане. Тоді пан каже:

– Чоловіче! Що просиш за тото?

Не каже леґінь нич. А пан дав дванадцять коней та й шість возів грошей, та й шість візників, та й шість міхів дичок. Тоді леґінь пішов у друге місто. Радуються йому дуже пани і звідують його:

– Но, яку новину нам несеш?

– Буду вам казати.

Радуються дуже йому люде. Розказав. Четверо людей почали копати криницю і видять: де вода текла, там велика жаба п’є тоту воду. Імили її й вигнали геть, і пригребли глиною, і почала текти вода дуже. Люде радуються, і почали помалу старі іти: котрий нап’ється води, одмолодне. Кажуть люде:

– Що хочеш, леґіню, за те, що вода назад тече?

Дали йому дванадцять візників і шість кадобів води. Леґінь далі іде. Прийшов до того діда на перевіз. Каже:

– Діду, перевези мене на той бік!

А дідо звідує леґіня за новину.

Каже леґінь:

– Перевези, діду, тоді буду тобі казати!

І дідо перевіз ушитко. І леґінь вискочив із човна, а дідо зостався. Каже леґінь:

– Діду! Кого будеш везти по сьому, тоді вискочи ти, а той ся зостане і буде возити!

І тоді леґінь пішов до своєї жони.

Прийшов до жони, а вона дуже плаче, а її отець, цар, як увидів, дуже ся зрадував і звідається:

– Відки ти сине, тото дістав?

– Відти, – каже, – де-сь мене загнав.

І цар, його тесть, каже:

– Піду і я, ачей і я собі тото прижену.

Набрав грошей і пішов. Прийшов до діда, а дідо дуже чекає, коби хто прийшов. Каже цар:

– Діду, мене вези!

І сів у човен. І дідо перевіз; і дідо вискочив, а цар зостався возити. А молоді жили, заки в них ся не порвали жили. А ми сіли на весло, та сюди нас принесло.