Нечуй-Левицький - Біда бабі Палажці Соловїсі, Нечуй-Левицький

у раз; грім гуркотів і гув сливе безперестанку. Садове дерево, верби й високі осокори понад річкою та в городах зашуміли, засвистіли, гнулись і подекуди ламались. Надворі ніби починався страшний суд, ніби за чорною завісою вже палало все небо.

Люде попрокидались в хатах, позасвічували світло. В усіх хатах заблищали вікна. Молодиці засвічували страсні свічки перед образами. Баби молились богу, падали навколішки перед образами, викидали надвір кочерги та лопати, що ними сажають хліб та паску у піч.

А буря скаженіла, ревла, свистіла, зривала кулики з покрівлі хат, розкидала в токах копиці соломи. Через виводи в сіни, через пороги, через стелі текла вода. В декотрих хатах, котрі були нанизу під покатами горбів, люде мусили виливать воду коряками з сіней і навіть з хат. В одній такій хаті лежала слаба баба і як побачила, що вода полилась в хату через поріг, то зараз і вмерла з ляку. Мабуть, їй здалось, що починається або потоп, або страшний суд. Торохнув страшний грім, аж шибки задзвеніли в вікнах, і раптом застукотів град і повибивав тахлі в усіх вікнах, що були од сходу сонця.

Аж в першій годині, в глупу ніч перестала залива, але потім ще й до світу лив звичайний дрібний та густий дощ. Ця залива наробила в селі багато шкоди. З спадистих полів лились по вулицях річки. Вода позносила подекуди тини й текла просто через городи й левади в річку та в ставок.

Оселя баби Параски стояла на сугорбі, а Солов'їшина хата й огород були на низині по другий бік вузенького переулка, трохи нижче од Парасчиного городу. Палажчина левада й огород виступали на широкий вигін, де була долинка. Баба Палажка встала вранці, глянула на грядки, на леваду і тільки руки зняла до бога: два рядки верб на окопі, зелена левада й половина городу були суспіль затоплені водою. Вода стояла більше ніж на аршин, ще й за вербами на вигоні стояв ніби ставок. Коноплі, буряки, капуста, картопля - все було в воді. Пшінка виглядала з води вершечками. Жовті гвоздики-повняки ніби плавали коло берега по воді, а лапате гарбузове листя лежало край берега на воді, неначе латаття на ставку. Коло берегів подекуди виглядали з води здорові жовті, білі та червонуваті гарбузи, неначе затоплені тикви, горшки та макітри, помальовані чудовими кольорами. Рядки соняшників ніби заглядали нахиленими жовтими головами в воду й одкидались в воді, як в дзеркалі.

Вода в бабиному городі та на леваді не вникала в дуже мокру землю, а стікать з долинки не було куди. В ньому ставку одразу завелись жаби, мов у болоті, неначе злізлись купатись з усього кутка. Жаби крякали й скреготали, мабуть, на радощах, так здорово, неначе в ставку в куширі або на куп'ї.

Баба Палажка з невісткою кинулась рятувать огородину на грядках, котрі були не на глибокому місці, виривали цибулю й часник, висмикували з багна буряки. Треба було доконечне брать коноплі, бо вода не зсякала на сонці, не входила в мокру землю і стояла сливе на одній мірі. Баба Палажка взяла заступ і почала копать рівчак од левади через улицю. В неї була думка спустить воду з свого городу в чужий, нижчий, звідкіль вода могла б стікать потроху в річку. Сусід Дорош побачив, що Палажка хоче спустить воду з своєї левади та на його город, вибіг на вулицю: молодиці повибігали з хати, напались на бабу, одняли заступа й закинули в рівчак. Палажка лаялась, молодиці так само репетували й лаяли бабу.

Баба Параска стояла за тином в своєму городі на сугорбі й сміялась. Тин був невисокий, а Параска висока й тонка: її було всю видно здалеки з сугорба. Її чималі сірі веселі очі спинились на тому гурті людей. Вона засміялась.

- Та візьміть оту ледащицю за руки та заступом по спині, та наплещіть добре спину! - кричала Параска Гришиха з горба. - Чого ви дичитесь їй в зуби? Нехай не лінується, та скидає спідницю, та й лізе в воду брать плоскінь.

- А тобі яке діло? Ще й вона обзивається, хоч її ніхто й не зачіпає. Мовчала б там за типом, коли в твоєму городі сухо,- гукнула на пригорок Палажка.- Коли б на твій огород впало таке лихо, то ти не глузувала б з мене.

- Ото на твій город сам бог направив заливу, щоб ти не була така бриклива та опришкувата та трохи прохолола в воді в коноплях,- гукнула й собі з городу баба Параска. На другий день вранці Палажка послала невістку в поле.

- Іди ж мені зараз в поле, а я вже сама полізу в воду та виберу плоскінь,- каже вона до невістки.

Надвечір невістка вернулась з поля, а баба сидить собі на призьбі та грається з унуками, а коноплі стоять у воді, як і стояли.

- Чом ви, мамо, не вибрали конопель? - спиталась невістка.

- Бо тебе ждала. Завтра полізеш та й вибереш сама, бо це ж коноплі сукупні: і мої й твої.

- То ви йдіть завтра в поле, а я буду коноплі брать,- обізвалась невістка.

- І на поле підеш, і коноплі сама вибереш,- сказала баба спокійненько.

- Ба не вибиратиму. Ви нічого не робите цілий день, а на мене скидаєте усю роботу. Он і досі не прибрали дитячої постелі, й хати навіть не замели й досі, і вечері не варили,- вже сердито говорила невістка.

Бабі стало шкода конопель, бо з тих конопель пряли й бабі на сорочки. На другий день невістка пішла в поле. Бачить баба, що непереливки, взяла чорну сорочку під пахву, навіщось пішла в Дорошів двір, стала під повіткою, ще й, як казала баба Параска людям, проти самісіньких Дорошевих вікон, скинула чисту сорочку й наділа чорну. Вбравшись в Дорошевому дворі, вона вернулась на леваду й полізла в воду. Бере вона коноплі, а кругом неї крякають жаби, неначе приспівують до роботи, щоб бабі було веселіше брать коноплі.

Параска вийшла на свій город полоть грядки і зараз угляділа Палажку в болоті, прийшла до тину та й гукнула до Палажки.

- Боже поможи! дай боже, час добрий! Це ти, Палажко, купаєшся в коноплях, чи що? Одколи живу на світі, не бачила, як люде купаються в коноплях.

Палажка мовчала й не обзивалась.

- Що це, Палажко, в тебе так сокоче в городі? Це, мабуть, твої квочки наплодили тобі