Вільям Шекспір - Король Лір, Вільям Шекспір

class="p1" style="">За інших двох щедрішу й кращу частку?

Кажи.

 

Корделія

Нічого, сір.

 

Лір

Як, як? Нічого?

 

Корделія

Нічого.

 

Лір

Із нічого і не вийде

Нічого. Ще подумай - і скажи.

 

Корделія

Нещасна я - уста мої не вміють

Мойого серця висловити голос.

Я вас люблю, королю, як велить

Мені моя повинність.

 

Лір

Що таке?

Корделіє, залагодь теє слово,

Коли не хочеш вік занапастить.

 

Корделія

Владарю мій, мені дали життя ви,

Мене зростили й виховали ви,

Плачу за це належною ціною:

Шанобою, любов’ю та слухнянством.

Навіщо сестрам чоловіки їхні?

Вони ж бо, кажуть, люблять тільки вас.

Як мужеві свою віддам я руку,

То з нею візьме він і половину

Дбайливості моєї та любові.

Ніколи так не вийду заміж я,

Як сестри, щоб любити лиш самого

Свойого батька.

 

Лір

Щиро це, від серця?

 

Корделія

Так, володарю.

 

Лір

Молода така -

І вже така скупа й черства душею!

 

Корделія

Я молода, мілорде, і правдива.

 

Лір

Що ж, хай і так. Нехай твоя правдивість

Тобі за посаг буде! Присягаюсь

Святого сонця сяйвом золотим,

Імлою ночі, тайнами Гекати, 1

Ходою тіл небесних, що дають нам

Життя і смерть,- тебе не знаю я:

Від цього дня і від години цеї

Зрікаюся повинностей своїх,

Покровлення зрікаюся навіки.

Моєму серцю ти тепер чужа.

І дикий скіф чи той, хто пожирає

Своїх дітей, щоб вдовольнити голод,

Для мене будуть ближчі і дорожчі,

Ніж ти, кого дочкою я взивав.

 

Кент

Королю добрий!

 

Лір

Кенте, помовчи!

Не зважуйся ставати між драконом

І лютістю його! 2 Та я ж любив

Її за всіх найбільше, думав я,

Що в піклуванні рук її ласкавих

Знайду жаданий спокій і тепло...

Геть, геть з очей! Як правда, що могила

Мене колись навіки заспокоїть,

Так правда і тому, що я навіки

Її з свойого серця вириваю.

Мерщій закликать короля французів!

Хто йде? Бургундця кличте! Вам, зяті,

Вам, Корнуел та Олбені, додам

До посагу, що дочкам відписав я,

Частину третю на некривдний розділ.

Нехай гординя, що вона зове

Правдивістю, їй стане замість мужа.

Дарую вам і владу я свою,

І першість у державі, і високі

Права мої. Собі ж ми відділяєм

Сто рицарів, що житимуть зі мною

Щомісяця в одної з донь моїх.

Лиш титул свій і честь, йому належну,

Собі ми залишаємо,- а ви,

Сини мої, моєму серцю любі,

Берете в руки і стерно державне,

І суд, і всі прибутки від землі.

Щоб це ствердити, ось вам і корона -

Діліть її. 3

 

Кент

Боговінчаний Ліре,

Кого я поважаю, як владику,

Люблю, як батька, слухаю, як пана,

Ласкавцем у молитвах називаю...

 

Лір

Натягся лук - рятуйся від стріли!

 

Кент

Нехай летить - хоч би й мені у серце!

Хай Кент забуде ввічливість, як стратив

Король свій розум. Здумай-но, старий:

Хіба ж обов’язок тоді боїться,

Коли могутність шию гне свою

Перед облесністю? Там честь велить

Явити щирість, де зганьбила велич

Себе тяжким, обридливим безумством.

Роздумайся, свій порив угамуй,

Відкинь свій намисел! Життям клянуся:

Тебе, королю, доня наймолодша

Не менш за інших любить і шанує,

І не жорстока та, чиї слова

Хоч тихі, та від повного йдуть серця.

 

Лір

Мовчи, коли життя своє цінуєш!

 

Кент

Життям своїм я завжди вам служив,

На ворога виходячи одважно.

За вас я не боюсь його і втратить.

 

Лір

Геть відсіля!

 

Кент

Дивися пильно, Ліре,

Дозволь мені твоїм зостатись оком!

 

Лір

Клянуся Аполлоном, я...

 

Кент

І я

Клянуся Аполлоном, що даремно

Клянешся ти богами!..

 

Лір

А, підніжку!

А, зраднику!

(Хапається за меч)

 

Олбені і Корнуел

Стривайте, сер!

 

Кент

Убий!

Убий свойого лікаря, королю,

Лишайся сам, недугою повитий

Огидною! Отямся! Схаменись!

Відкинь свій надум, бо допоки дишу,

Казатиму, що зло єси вчинив!

 

Лір

Ну, слухай же, бунтарю, слухай так,

Як личить те васалові! За те,

Що ти хотів підбить нас на зламання

Нехибного й твердого заповіту

І став помежи владою монарха

Та волею могутньою його,-

А цього, знай, ні сан наш, ані вдача

Пробачити не можуть,- вирікаю

Таке тобі: п’ять день ще маєш ти,

Щоб від пригод лихих себе вбезпечить,

А шостого - державу нашу маєш

Покинути негайно і назавжди.

Коли ж тебе, вигнанця, на десятий

Побачать день у нашім королівстві -

Хвилина ця тобі смертельна буде.

Геть! Геть! Юпітера клянусь ім’ям,

Я не порушу цеї постанови!

 

Кент

Прощай! Усім ти показав, королю,

Що тут - вигнання, а навколо - воля.

(До Корделії)

Боги хай захистять тебе, дитино,

Що думку й дію маєш ти єдину.

(До Регани і Гонерільї)

Бажаю вам, щоб ваше слово пишне

Перетворилося на діло втішне.

(До Олбені і Корнуела)

Прощайте, владарі! В житті новім

Ітиме завжди Кент шляхом своїм.

(Виходить)

 

Фанфари.

Входять Глостер, король Французький, герцог Бургундський і почет.

 

Глостер