Петро Йосипович Капіца - У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца

свій, то чого б це йому раптом відрізувати нам ніс? Німці… Звичайно, вони! Живцем хочуть нас згребти».

На баркасі, крім двох сокир, лома й пилки, ніякої зброї не було. Повернути й тікати не було рації: підводний човен легко міг наздогнати тихохідне суденце. Лишалося тільки йти на зближення і готуватися до нерівного бою.

Підводний човен помітно уповільнював хід. На поверхні моря завирували бульки, і перископ поліз вгору.

«Як тільки спливе — піду на таран, — вирішив Кльоцко, міцно стискаючи румпель[7], але одразу й передумав — Нерозумно, Савелію Тихоновичу! Баркас в цурки розіб'єш, а підводному човну твій таран — ніби комар брикнув. Усіх, як мокрих цуценят, повитягають з води і в трюм запхнуть. Ласо їм на морі язика прихопити».

Мічман крикнув:

— Слухати команду: Восьмьоркіну з Чупчуренком вискочити на човен першими! Знешкодити гармату і нікого не випускати з люка бойової рубки! Чижеєву стежити навколо! Швартуватися буду я!

Метрів за п'ятнадцять від баркаса з пінистого шумовиння почала виростати і ширшати блискуча від води, наче та дельфіняча спина, рубка невідомих мічманові обрисів. Показався чорний з білими обводами хрест.

«Гітлерівці!» розгледів Кльоцко і спрямував баркас прямо на рубку.

— Брати на абордаж!

Восьмьоркін, вдало зачепившись гаком за поручні рубки, підтягнув баркас і вискочив на пологу залізну палубу. Опинившись на барбеті[8], одним ударом сокири він зім'яв гарматний приціл. Чупчуренко не розрахував своїх рухів. Він стрибнув і трохи не скотився з палуби у воду, але вчасно встиг схопитися за леєрний стовпець[9] і повиснути.

Мічман з важким залізним румпелем у руці кинувся до рубки. Але момент було пропущено. Кришка люка з металічним стуком відчинилась, із рубки виткнулася бліда фізіономія командира підводного човна. Офіцер звів пістолет і націлився в Чупчуренка, який у цей час видирався на місток.

Чупчуренко скам'янів. Дуло пістолета, націлене на нього темною і порожньою зіницею, гіпнотизувало його. І лише коли пролунав несамовитий крик Чижеєва: «Глуши офіцера!» — він кинувся вперед.

Він не чув пострілу і не помітив пекучого удару в плече, йому здалося, що на обрії луснуло гаряче сонце і збурене море облило його окропом. Непритомніючи, вік плигнув на фашиста, конвульсійно вхопив його за горло і повалив на спину… Мічман кинувся йому на підмогу, але в цей час із люка показався коричньовий берет другого підводника. Кльоцко замахнувся румпелем і, крякнувши, з усієї сили вдарив по берету.

Фашистський матрос зірвався зі скоби і зник у горловині. З глибини підводного човна чутно було крики і лайку. Матрос, падаючи, мабуть, вагою тіла збив німецьких комендорів, які зібралися на трапі, і потяг їх униз за собою.

Мічман негайно зачинив люк і сів зверху на нього.

А тим часом кремезний і жилавий офіцер встиг відірвати від себе ослаблі руки Чупчуренка й ударом ноги скинути його в море. Але в цю ж мить він дістав від Восьмьоркіна добрячий удар по потилиці і сам упав слідом за Чупчуренком.

— Швартуйте баркас і рятуйте Костя! — крикнув мічман.

Восьмьоркін, не роздумуючи, кинувся в воду.

Отямившись у холодній воді, фашистський офіцер виплив і зарепетував. Чижеєв так огрів його веслом, що він каменем пішов на дно і більше вже не показувався,

Восьмьоркін уже під водою впіймав Чупчуренка за комір. Трьома сильними гребками він виплив разом з ним наверх.

Чупчуренко дуже обважнів. Чижеєв насилу втягнув його на баркас і допоміг видряпатися Восьмьоркіну. Потім вони заходилися відходжувати салаженя.

Кость був блідий і не дихав. Восьмьоркін з Чижеєвим щосили труснули його кілька разів і так енергійно взялися відновлювати дихання, що, мабуть, і мертвий закричав би від болю і поспішив би воскреснути.

Гострий біль у плечі змусив молодого матроса розплющити очі і застогнати. Добре, що боцман своєчасно догадався зупинити запопадливих рятівників, а то б гаковий з мотористом закачали товариша до непритомності.

Поки Чижеєв вправно перебинтовував пораненого, Восьмьоркін, за наказом мічмана, обрубав антену на підводному човні і вивів з ладу гармату.

Поклавши Чупчуренка на кормі баркаса, Чижеєв перебрався на площадку. Не можна було гаятися. Підводний човен щохвилини міг зануритися і потягти їх на дно.

— Там я примітив кранець з боєприпасами для гармати, — сказав Восьмьоркін. — Давайте кинемо хоч один снаряд в люк.

Мічман спробував відчинити люк, але кришка була задраєна зсередини.

— От тобі й кинув! А вони зараз зануряться, спливуть в іншому місці і за вуха нас із води повитягають.

— Виходить, що не ми їх, а вони нас перехитрили?

— Виходить, — похмуро підтвердив Кльоцко. — А втім… Ось що, Восьмьоркін, тягни сюди колоду, та поважну. Припремо нею люк і спробуємо тросом антенним принайтовити до чого-небудь. А ти, Чижеєв, на баркас і нарощуй буксирний кінець. Коли човен зануриться, ми на буксирі, ніби поплавок, підемо. Може, якраз «морського мисливця» зустрінемо.

Чижеєв з Восьмьоркіним кинулися викопувати наказ боцмана, але нічого не встигли зробити. Підводники, очевидно втративши надію на повернення свого командира, почали діяти рішучіше. Кльоцко відчув, як під його ногами задрижала палуба і поповзла вниз.

Підводний човен швидко поринав у воду.

— Звільнити кінець і потравлювати! — гукнув Кльоцко.

Хвилі вже зімкнулися на палубі. Мічман, занурившись до пояса в воду, ледве встиг ухопитися за борт. Восьмьоркін ривком втягнув його в баркас.

Чижеєв звільняв буксирний кінець, який швидко уповзав за човном на глибину.

«Манільського троса може невистачити, — зметикував Кльоцко і, знайшовши під банкою запасну бухту, почав зв'язувати кінці. — Хоч би нас у воронку не затягло…»