Марина Меднікова - Зірка, або терористка, Марина Меднікова

— Мене в чомусь звинувачують?

— Суд вирішить.

— Який суд?

— Староміського району. А згодом — Верховний. Ви ж будете оскаржувати обвинувачення. Поки що ви — свідок.

— Пані слідча, я вам не подобаюся? Може, хтось менш упереджений…

— Що викладаєте?

— Англійську, французьку, українську, веду факультатив італійської.

— Англійською і французькою, мабуть, не втну, а українською пораджу на запитання відповідати. Докладно опишіть день, коли потруїлися діти. В їдальні. Ви прийшли до ліцею о…

— Була за чверть сьома.

— Так рано?

— Довго пояснювати.

— Ми не поспішаємо.

— Наш учбовий заклад незвичний. Ми довго готувалися до його відкриття…

— Ми — це хто?

— Педколектив з директором.

— Що з того?

— Вивчили прогресивні моделі організації навчального і виховного процесів. І обрали… Не зупиняюся на подробицях.

Складовою є самоврядування. Кожного тижня чергує в ліцеї інший клас. Ліцеїсти самі вирішують проблеми свого життя, допомагають молодшим, підтримують порядок. Навіть обирають свій тіньовий кабінет, тобто директора ліцею, інших керівників… Того тижня чергував мій клас.

Порожній хол будівлі з євроремонтом — дипломатичний ліцей. На годиннику за чверть сьома.

— Доброго ранку, Василівно.

— Драстуйте, пані Зірко.

— Стоп, — урвала слідча, — Василівна, це хто?

— Козлюк Ніна Василівна, нічна чергова.

— Вона чергує одна?

— Позмінно.

— А ключі від усіх приміщень у кого?

— У неї, на дошці. — І від їдальні? — І від їдальні. — І від кухні?

— Ні, вони, напевне, у кухарів… Втім я не знаю.

— На чергуванні відповідаєте й за кухню?

— Ні.

— Далі.

Зірка взяла у чергової ключі від кабінету.

— Як спалося, Ніно Василівно?

— А-а, мабуть, магнітна буря… Я так думаю, що вони знову якусь гидоту у повітря пшикають, а тоді оголошують — магнітна буря, начувайтеся…

— Цікава думка, — сказала слідча.

— Пр oшу?

— Цікаво, кого це Козлюк називає «вони»?

— Питання до мене?

— Далі.

Двері до холу пропустили рудого тінейджера.

— Hellow! How are you doing? — запитав хлопець.

— Fine, thanks. How are you? — відповіла Зірка.

— Хто прийшов перший і що він вам сказав? — перепитала слідча.

— Борис Кузьменко, він привітався.

— А ви?

— Теж привіталася. Англійською, бо п’ятниця.

— ?

— У п’ятницю всі розмовляють англійською. — І Козлюк?

— Персонал — за бажанням.

— Гм… І таке бажання у них виникає? До речі, Кузьменко — син?

— Це кримінал?

— Я запитую, чи Кузьменко син міністра, бо він єдиний з чергових не отруївся. Може, синів та дочок окремо годуєте.

Ви так і не відповіли, чи харчуються діти дипломатів зі спільного казана.

— Я відповіла: так, ні, не зовсім, і це правда. Бо для них їжу завозять з посольств, але сервірують у нас на кухні, і їдять вони разом з усіма. У загальній залі. А «синів» і «дочок» у нас немає. Всі — рівня.

— А воду?

— П’ють свою.

— Американську? — І французьку, й німецьку, й голландську. Хто до якої звик.

— В якій тарі її завозять?

Зірка Симчич подумки порівняла розмову з кермуванням автом з інструктором. Слідча вимагає їзди, не віддаючи педалей.

— Я запитала, в чому завозять воду?

Щось замуляло особливо. Нарешті Зірка знайшла дражливу точку: слідча жодного разу не глянула їй у вічі. Видавалося, що цю казенну мимру млоїло від самого погляду на до ладу вбрану й вміло нафарбовану, так що й не помітно, Зірку. У строкатому довгому шалику через голе засмагле плече. Коли б міліціянтка ще знала, що за оцей, вручну розписаний шматок шифону (батік називається), Зірка на Андріївському узвозі віддала, мабуть, пару міліцейських зарплат…

Слідча була куркоподібна, невиразна.

Обличчя функціональне: дивитися, нюхати, жувати, кліпати очима. Не зваблювати. Волосся — ріденькими пасмами — якраз під форменого кашкета. Шалик-батік, що підкреслював свіжу засмагу доглянутої шкіри Зірчиного плеча, справдив роль виразної деталі. «Я такий бачила на Андріївському, коштує півтори мої місячні зарплатні», — подумала слідча.

— Маєте проблеми зі слухом? Запитую втретє, в якій тарі завозять для дітей дипломатів питну воду і хто це робить?

У торебці замуркотів перші такти саундтреку «Титаніка» мобільник. «О, ні, тільки не це, — вжахнулася Зірка, — вона мене зараз просто розстріляє, без суду й слідства». Телефон не вгавав.

— Візьміть телефон, — слідча зіронізувала, — мені вийти?

— Я зателефоную за півгодини, — кинула в мобільник Зірка.

Втрачати вочевидь нічого, до жіночої долучилася ще й класова відраза.

— Король Валентина Валентинівна, — дещо виклично відповіла Зірка.

— Не розумію, — кліпнули невиразні очиці слідчої.

— Король Валентина Валентинівна наша дієтсестра. Охоче дасть вам компетентнішу відповідь.

— А ви — ні?

— Запитайте, як застосовується в англійській правило узгодження часів у непрямій мові, і я вичерпно розповім.

Слідча пожувала блідими губами і зітхнула. «Господи, які ж вони всі зарозумілі, коли думають, що дзьоб смаженого півня