Василь Павлович Бережний - Таємницi дому вiчностi, Василь Павлович Бережний

- I що ж тепер буде? - стримуючи смiх, сказала Вiвiан. - Як ми це переживемо?

Рей так подивився на неї, нiби вперше побачив.

- Облиш свої дотепи, - сказав грубувато. - Йдеться про наукове вiдкриття. Виявляється, гранi пiрамiди орiєнтованi не точно. Вони вiдхиляються на захiд бiльше як на три кутовi мiнути!

Якщо Рей сподiвався приголомшити своїх спiвбесiдниць, то вiн дуже помилився. Його "сенсацiя" не справила на них нiякiсiнького враження. Правда, помiтивши, що вiн починає блiднути, а це було провiсником нервового спалаху, Вiвiан з чемностi спитала:

- А чим же ти пояснюєш... вiдхилення? Може, вони так i збудували?

- Нi, це виключається, - вже лагiднiше обiзвався Рей. - Стародавнi єгиптяни, хоч i не мали компаса, вмiли точно визначати сторони свiту. По зорях.

- А зорi ж не стоять на мiсцi, - усмiхнулась Беттi.

Рей навiть не глянув у її бiк. Великi зморшки перетнули йому чоло. А що, як вiн помилився? Такi точнi вимiрювання не можна робити поспiхом, його репутацiя вченого...

Наступного ранку вiн знову поїхав з Каїра в Ель-Гiзу - вже без дружини й Беттi, що лишилися в мiстi. Машина мчала уїждженою асфальтовою дорогою, випереджаючи короткi зеленовагоннi поїзди, напханi пасажирами.

Пiрамiди стояли суворi й величнi у своїй мовчазностi, а Великий Сфiнкс дивився слiпими очима на свiт, немов запитуючи: "Що тут вiдбувається?" Бiля пiднiжжя вже снували туристи, одна вервечка їх потяглася в темний отвiр, що вiв усередину пiрамiди.

Всю цю картину Рей окинув побiжним поглядом. Сьогоднi вiн не захоплювався грандiознiстю оцих старих, як свiт, споруд: не мав на це часу та й настроєний був зовсiм iнакше. Цiлiсiнький день снував навколо трьох великих пiрамiд, перевiряючи їх орiєнтацiю. Сонце вже черкнулося пiскiв Сахари, коли Рей витер пiт iз чола. Тепер уже не мав найменшого сумнiву пiрамiди поверненi на захiд майже на чотири кутовi мiнути! Невже неточнiсть будiвельникiв? Чому ж вона повторилася тричi та ще й з такою... точнiстю?

Iз задуми вченого вивiв голос пiдлiтка-араба. Ламаними англiйськими словами, а ще бiльше жестами хлопець пропонував сходити на вершину пiрамiди Хеопса.

- Пiрамiда - сонце!

Рей поглянув на захiд - пустеля залита темно-оранжевим свiтлом, помережена тiнями. Сонце виглядає вузеньким окрайчиком, розжареною дужкою. От-от сховається. Хлопець торкнув Рея за лiкоть:

- Поспiшать! Сонце - пiрамiда! Один долар.

Юний араб кинувся до пiрамiди, Рей пiдтюпцем побiг за ним, притримуючи рукою фотоапарат, почеплений на шию. Хлопець уже вимахнув на камiнь, подав руку, i за мить вчений опинився бiля нього. Юний провiдник брався вгору добре знаними зигзагами, i в мiру того, як вони пiднiмалися по схилу пiрамiди, окраєць сонця бiльшав, наче розбухав.

- Оглядать пустеля - красивий! - вигукнув хлопець, обертаючи свою чорноволосу голову до Рея. - Фотографувать на пам'ять!

Краєвид i справдi був неповторно прекрасним. Далеко внизу, на обрiї, тонуло в пiсках сонце, i в густо-синiй високостi проступали зорi.

Стоячи на облущеному камiннi вершини пiрамiди, Рей раптом вiдчув подих космосу...

Хлопець мовчки сiв на тепле камiння перепочити, а Рей швидко настроїв апарат i почав фотографувати згори облитий кiновар'ю схил пiрамiди. Апарат видає готовi знiмки, так що можна зробити пробу. Звичним рухом вiдкрив кришку i... побачив на фотокартцi саму чорноту. Плiвка засвiтилася. Невдоволено бубонячи, перевiрив герметичнiсть апарата, покрутив валика, нацiлився й натиснув спуск. I це фото було чорне-чорнiсiньке. Що за напасть?

Так i не дiждалося сонце, доки Рей погляне на його мiдно-червоний сегмент. Спостережливий провiдник мiг би забожитися, що цей дивний чоловiк тiльки те й робив, що порпався у своєму фотоапаратi.

Там, де пустеля черкається неба, постала золота стiна, знизу золото почало тьмянiти, нiби стiну розмивали тiнi, що беззвучними хвилями котились по пiсках...

Але Рей нiчого того не бачив. Крутився увсiбiч, раз по раз вiдкриваючи й закриваючи фотоапарата. Хлопець, побоявшись, що вiн оступиться i впаде, почав ходити в нього за спиною, щоб пiдстрахувати. Можна було подумати, що двоє на вершинi пiрамiди виконують якийсь дивний танок.

Малий провiдник уже був подумав, що даремно тягнув цього дивака на пiрамiду i вже про долар годi й мрiяти, але помилився. Чоловiк, хоч i не бачив заходу сонця, був чомусь радий, веселий, пiднесений i, поплескавши його по плечу, дав п'ятидоларового папiрця.

А наступного дня хлопець одержав ще бiльше - носив на пiрамiду ящики з апаратурою, бiля якої дивакуватий чоловiк провозився майже до вечора. Допомiгши повантажити ящики знову на машину, хлопець запобiгливо сказав:

- Заходить сонце - красиво! Поведу - не треба долар...

Рей тiльки усмiхнувся:

- Пiрамiда, бой, не любить фотоплiвки, а чому, в цьому треба розiбратися. Заходом сонця полюбуємось iншим разом.

Хлопець зачудовано дивився услiд машинi. Чому цей мiстер вiдмовився? Адже безплатно...

II

Вечеряли в Каїрi в ресторанi "Лотос". Вiвiан з Беттi були в доброму настрої: вони не лише передивилися в музеї всi староєгипетськi жiночi оздоби, а й замовили подiбнi для себе. Рей не дослухався до їхнiх балачок. Пiсля того, що вiн вiдкрив там, на вершинi пiрамiди, хiба могла зацiкавити його тема прадавньої жiночої моди? Вiн думав про явище, на яке наткнувся зовсiм випадково. Частенько отак воно й буває: заходився перевiряти орiєнтацiю, а натрапив...

- Менi здається, любий, що ти й досi бiля своїх пiрамiд, - сказала Вiвiан, спостерiгши його задуму. - Обмiрковуєш вiдхилення? Але похибка така незначна, що на неї можна й не зважати.

- Бiльше того, - обiзвалась Беттi, - просто дивовижно, як вони, не маючи компаса, могли...

- Так, - сказав Рей, наливаючи коньяку до кави. - Вiдхилення зовсiм незначне, i я вже знаю, що його можна пояснити... рухом самого континенту.

- Цiкаво! - з удаваною жвавiстю вигукнула Беттi. - Значить, вони таки будували абсолютно точно?

- Виходить, що так... Мене самого вражає така точнiсть.

Жiнки облишили цю тему - з коротенької вилазки знову повернулися до свого тiсного свiту, i стало зрозумiло, що й вилазку ту вони зробили виключно з чемностi.

- Любий, ти замовив квитки до Александрiї? - спитала Вiвiан. - Кажуть, там розкiшна вiлла короля Фарука...

- Серед величезного пальмового парку, - додала Беттi. - Цей останнiй король, певне, мав добрий смак.

- Вам нудно в Каїрi? - здивувався