Герберт Уеллс - Невидимець (збірка)

виносячи з кімнати одяг. Виходячи, вона ще раз побіжно глянула на його білу забинтовану голову і блакитні окуляри; серветку він і досі тримав перед обличчям.

Зачинивши по собі двері, вона поїжилася, на обличчі неї було написано подив і збентеження.

— Я ніколи… — прошепотіла вона. — Ну годі!

До кухні вона пройшла досить спокійно і була надто замислена, аби запитати у Міллі, щó та наплутала на цей раз.

Відвідувач сидів і дослухався до її стихаючих кроків. Визирнувши у вікно, він відняв від обличчя серветку і повернувся до їжі. З’їв шматок, подивився підозріло у вікно, потім узяв іще шматок, підвівся з серветкою в руці, перетнув кімнату й потягнув жалюзі донизу, щоб затемнити нижню частину вікна. Від цього в кімнаті запали сутінки. Покінчивши з цим, він зі спокійним серцем повернувся до столу і свого обіду.

— То й бідолаха потрапив у аварію, чи пережив операцію абощо, — бурмотіла місіс Гол. — Як мене схвилювали оті всі пов’язки!

Вона підклала вугілля в піч, відчинила раму для сушіння білизни і розстелила на ній пальто мандрівника.

— А окуляри! Якось дивно він дивився, не як звичайна людина, а ніби крізь водолазну маску!.. — вона повісила на вішак шарф. — І весь час тримав оту хустку біля рота. Навіть розмовляв крізь неї!.. Можливо, рот у нього також ушкоджений…

Раптом вона обернулась, ніби щось пригадавши.

— Боже! — вигукнула вона, відхилившись від теми. — Міллі! Невже ти ще не приготувала картоплю?

Коли місіс Гол пішла прибрати зі столу, то остаточно утвердилась у думці, що рот незнайомця понівечений чи спотворений у результаті нещасного випадку, якого, на її думку, він зазнав, оскільки гість тримав розкурену люльку, та за весь час, поки вона була в кімнаті, не опустив шовкового шарфу, обмотаного навколо нижньої частини обличчя, щоб прикласти до губ мундштук. І це не через забудькуватість, тому що місіс Гол бачила, як він позирав на тліючий тютюн. Сівши у кутку спиною до вікна, незнайомець, пообідавши і зігрівшись, нарешті заговорив не так агресивно і стисло, ніж досі. Полум’я, відбиваючись від його великих окулярів, надавало їм червонуватого відтінку і живості, якої до цього їм бракувало.

— Я залишив невеликий багаж, — сказав гість, — на станції Бремблгерст…

І запитав, чи не міг би хтось доправити його сюди. Вислухавши пояснення господині, він, виявляючи вдячність, уклонився своєю перев’язаною головою досить увічливо.

— Завтра? — перепитав він. — Швидшої доставки немає?

І дуже засмутився, коли вона відповіла:

— Ні.

— Ви точно в цьому впевнені? Можливо, знайшлась би якась людина, що з’їздила б на станцію з візком?

Місіс Гол охоче відповідала на його запитання, сподіваючись розвинути бодай подобу бесіди.

— За містом дорога крута, пане, — пояснила вона на його запитання про багаж, а потім, хапаючись за можливість, сказала: — Якось, понад рік тому, там перекинувся екіпаж. Загинули джентльмен з кучером. Нещасні випадки трапляються вмить, авжеж, пане?

Але втримати увагу відвідувача було не так легко.

— Так, трапляються, — промовив він крізь шарф, спокійно дивлячись на неї своїми непроникними окулярами.

— А потім потрібно чимало часу, щоб усе знову стало на свої місця, чи не так?.. Якось син моєї сестри, Том, порізав руку косою, спіткнувшись об неї у полі, і чесне слово, пане, три місяці він ходив із перев’язаною рукою. В це важко повірити. Після цього я жахаюся самого вигляду коси.

— Я цілком вас розумію, — сказав відвідувач.

— Одного разу він навіть злякався, що доведеться робити операцію… у такому поганому стані він був, пане.

Відвідувач раптово засміявся, і здалось, він намагається придушити сміх і потамувати його в собі.

— Справді? — зронив він.

— Так, пане. І нічого смішного я тут не бачу, особливо для тих, кому доводилося його доглядати. От хоч би й мені, тому що в сестри і так було достатньо клопотів з малечею. Потрібно було весь час то зав’язувати, то розв’язувати йому руку. Отож, насмілюсь я сказати, пане…

— Ви б не принесли мені сірників? — запитав раптово приїжджий. — У мене люлька гасне.

Місіс Гол нагло замовкла. Очевидно, що після всього, що вона йому розповіла, з його боку це було грубо — так її уривати. На мить вона аж роззявила рота, але потім згадала про два соверени. Отож вона пішла по сірники.

— Дякую, — коротко кинув він, коли вона поклала їх на стіл, і знову обернувся до вікна, задивившись у шибку. Все це загалом бентежило. Зрозуміло, що він був чутливим до теми про операції та перев’язки. Зрештою господиня так і не насмілилася нічого сказати. Однак така різкість роздратувала її, і Міллі того дня велося несолодко.

Відвідувач не виходив з вітальні до четвертої години, навіть не намагаючись вибачитися за те, що завадив господині висловитися. Весь той час у кімнаті майже постійно панувала тиша; здавалося, він просто сидів у темряві, яка повільно насувалася, курив при світлі коминка… можливо, дрімав.

Раз чи двічі допитливий слухач міг почути, як він підкидає вугілля, а потім хвилин зо п’ять чулося, як він ходить кімнатою. Здавалось, ніби він розмовляє сам із собою. Потім він знову сів, і долинуло рипіння крісла.

Розділ ІІ
Перші враження містера Тедді Генфрі

О четвертій годині, коли було вже досить темно і місіс Гол набиралася сміливості, щоб зайти до кімнати свого гостя і запитати його, чи не бажає він чаю, Тедді Генфрі, годинникар, зайшов у буфет.

— Місіс Гол, — сказав він, — що за жахлива погода для тонких