Олександр Мелентійович Волков - Жовтий Туман

в гущі прудких пташок. Але ті теж ґав не ловили й відразу розпізнали обманщицю.

Арахна не здавалася. Серед мишачого полчища, яке густим килимом вкрило землю, з'явилася ще одна, мабуть, стотисячна миша, але її теж негайно виявили. Дика кішка міцно схопила її кігтями і, задихаючись від радості, уривчасто пронявчала:

— Вона тут! Я тримаю її, повелителю!

Не гаючи ні секунди, Гуррікап став навколішки серед мишей, що кинулись урозтіч, і швидко-швидко прочитав своє заклинання.

І, о диво! На землі на весь свій гігантський зріст розпростерлася чаклунка Арахна. Вона заснула глибоким сном, яким віднині їй судилося проспати п'ятдесят віків!

Чарівник подякував звірам і птахам за дружну допомогу, і ті швидко розсіялися полями й лісами. Гуррікап у задумі стояв над сплячою феєю, і раптом до його слуху долинув слабкий голос. Придивившись, чарівник розгледів гнома, який видерся на груди чаклунки. Сивобородий Антрено звернувся до Гуррікапа:

— Могутній повелителю! Ти приспав нашу володарку, і ми не сміємо чинити наперекір твоїй волі: Арахна справді накоїла багато лиха. Але вона була доброю до нас, і ми не хочемо, щоб шакали й гієни розтягли по шматках її тіло. Дозволь нам відвезти її в печеру і там вартувати, поки не настане час її пробудження!

Гуррікап усміхнувся:

— Ви — добрі маленькі істоти, і я хвалю вас за вашу турботу. Робіть з вашою володаркою, що хочете, я не маю наміру вбивати її, я подбав лише про те, аби вона більше не чинила зла.

Гуррікап попростував до себе в замок, а гноми під керівництвом Антрено взялися за роботу. Незважаючи на маленький зріст, вони були вправними майстрами. Одні з них виготовили довгу колісницю, а інші прибрали кам'яне ложе, яке розміщалося в далекому, найтеплішому і затишному кутку печери, і встелили його товстим шаром свіжого моху.

Потім сотні гномів, немов мурахи, обліпили гігантське тіло сплячої повелительки, з допомогою блоків і важелів звалили його на колісницю, відвезли до печери і з величезними зусиллями вклали на ложе.

Гноми не знали, скільки часу судилося проспати Арахні, і тому влаштували так, що все було готове до пробудження в будь-який момент.

В узголів'ї стояла бочка з водою, яку міняли, аби не псувалася. Через кожні три дні на рожнах засмажували двох биків: адже повелителька прокинеться голодною. Та оскільки м'ясо довго зберігатися не може, гноми з'їдали його самі і негайно готували заміну. В печі завжди були свіжі паляниці.

Словом, коли б не прокинулася чаклунка, вона не могла б поскаржитися на недбальство своїх слуг.

Тим часом покоління гномів змінювали один одного, а зла чаклунка все перебувала в зачарованому сні: Гуррікап не кидав заклинання на вітер.

Раз на сотню літ, коли синя мантія Арахни зношувалася, жінки пряли пряжу, ткали матерію, шили нову мантію, і гноми з великими труднощами надівали її на непритомне тіло чародійки.

А як пильно стежили гноми за чистотою печери! Підлога, стеля й стіни підмітались щоденно, а раз на тиждень їх мили. Комарі, мухи і павуки, які потрапляли в приміщення, знищувалися нещадно, а мишей і пацюків виганяли з ганьбою. Над головою сплячої повелительки було встановлено опахало, і цілу добу черговий страж приводив його в рух, завдяки чому повітря навколо Арахни ніколи не застоювалося, І чи не від цих турбот відданих гномів довгий ланцюг віків пролітав над Арахною непомітно, а вона лежала на м'якому ложі такою ж рум'яною і свіжою, як у той момент, коли її приспав Гуррікап?

З плином століть гноми забули обставини, за яких була приспана фея; їм здавалося, що вона вічно спить у своїй печері чудесним сном і спатиме до кінця світу. Але догляд за нею перетворився на релігійний обряд, і його дотримували дуже суворо. Найменший відступ від нього вважався гріхом і нещадно карався старійшинами.

Час у темній печері ніби зупинився, але не стояв він у Великому світі за Кругосвітніми горами. Людство від кам'яних знарядь перейшло до бронзових, а потім до залізних. Попливли морями вітрильні кораблі. Відгриміли греко-перські війни. Змітаючи все на своєму шляху, пройшли по заляканій Європі римські легіони. Почалася і завершилася епоха середньовічного варварства. Колумб відкрив Америку, а спільники Магеллана першими з мореплавців здійснили кругосвітню подорож. Піднялися в небо повітряні кулі, перший пароплав забив по воді колесами, перший незграбний паротяг поволік стальними рейками сміховинні коробочки-вагони. А чаклунка все спала зачарованим сном.

Що відбувалося в Чарівній країні? Історія і тут ступала своєю повільною ходою. Племена маленьких людей змінювали одні одних, виникали і розпадалися крихітні держави, що гордо вважали себе центром світу; королівські династії чергувалися одна за одною. І за всім цим пильно стежили гноми, піддані сплячої Арахни.

Невидимками сновигали вони по країні, все підглядали, підслуховували, запам'ятовували. І оскільки Гуррікап відкрив народам Чарівної країни секрет винайденого ним письма задовго до того, як він став відомим у Великому світі, то гноми вели літопис. Розвідники, повертаючись до рідної печери, розповідали черговому літописцеві новини, і той старанно записував їх на пергаментних сувоях, які маленький народець майстерно вичиняв з телячої шкіри.

Таких пергаментних сувоїв нагромаджувалося дедалі більше, вони вже заповнили всю шафу в печері, зберігаючи правдиву оповідь про всі події, які трапилися в Чарівній країні за тисячоліття чарівного сну Арахни.

Гноми ставилися до літопису, як до найбільшої святині, і після того як списаний сувій лягав на полицю, ніхто не смів до нього доторкатися. Так і лежали сувої непотрібною купою десятки віків.

ЧАКЛУНКА АРАХНА

ПРОБУДЖЕННЯ

е був незвичайний день у маленькій державі гномів. Зранку все йшло як завжди, але вже опівдні незвичний звук струснув печеру. Він скидався не то на могутнє зітхання, не то на рвучкий порив вітру, не то на рев величезного звіра. Повітря в печері сколихнулося, і частина світильників погасла. Зі стелі печери посипалися камінці, а луна незрозумілого звуку вирвалася назовні і сколихнула всі околиці.

Гноми, які знаходилися в долині, щодуху помчали до печери, а їм назустріч поспішала перелякана варта. Всі здивовано перепитували один одного:

— Ти чув? Що це таке? Чи не кінець світу настав?

Тільки мудрий Кастальо, старійшина гномів, і він же їхній літописець, здогадався, що трапилося. Він підпив палець догори і врочисто проголосив:

— Це прокидається володарка!

Кастальо мав рацію. Дивний звук виявився позіхом чарівниці, яка пробуджувалася. За ним лунали інші, не менш потужні звуки; вони погасили всі світильники, перетрощили меблі — маленькі столики, стільчики