Віктор Іванович Положій - Приватна клініка доктора Аугусто Буатрегано

— Скоро в супроводі охорони перед нами з’являться два учасники нападу. Користуючись нагодою, я передаю звернення слідчих органів: якщо особи терористів видадуться комусь знайомими, прохання негайно телефонувати за номером 401, або повідомляти поліцію чи Бюро безпеки в інший спосіб. Можна анонімно — таємниця гарантується.

Далі можна було не говорити: коментатор бачив те саме, що й глядачі. З під’їзду поспішливо вилетіли люди в цивільному, швиденько утворили живий коридор до одного з фургонів — жовтого, без вікон; в кадр, ніби хто горохом сипнув, ускочили журналісти, обвішані технічним причандаллям, телеоператори з камерами; їх делікатно відтрутили від коридору поліцейські в нових бойових обладунках (каски, застебнуті на підборіддях, куленепробивні жилети, автомати), бо один за другим з’явилися затримані терористи. Патлатий телекоментатор навіть убік відійшов, звільняючи камері простір.

Першим був досить високий на зріст кремезний чолов’яга в незвичному для тутешнього жителя крислатому чорному капелюсі, такому ж чорному напівпальті, ще й з легеньким білим шарфиком на шиї. Обличчя його звіддалік спочатку здалося застиглою гіпсовою маскою, коли ж дали крупний план, то виявилося, що воно й справді незрушне: гидлива зверхність до оточуючих закрем’яніла на ньому; убивця ступав твердо й упевнено, як чоловік, що складає собі ціну, руки в «браслетах» ніс перед собою, мов кришталеву вазу, можна було й не тримати його під лікті — знав, куди йде. Кроків за п’ять позаду поліцейські тягли другого — плюгавенького лисого чоловічка в зім’ятому й завеликому вельветовому костюмі; чоловік пробував борсатися, шкірив зуби, наче пес, що вибирає момент когось цапнути. Преса чомусь зреагувала більше на нього, завирувала, затовпилась, заклацала, та тут журналісти й відскочили: чоловічок почав плюватися.

— До вашої уваги, дорогі співвітчизники, коротенькі інтерв’ю, — висунувся знову на передній план патлатий телекоментатор, і поруч з ним виросли три чоловічі фігури. — Шеф столичної поліції Каміло Бастос. Прошу, сеньйоре коменданте. Як ви, попередньо, звичайно, оцінюєте події?

— На жаль, ще ніяк, — сказав Бастос. — Поки що ми тільки затримали терористів. Дізнання попереду. Тому ніяких здогадів висловлювати не буду, та це й не потрібно. Вважаю, уряд виніс в даній ситуації єдино правильне рішення і закликаю усіх співгромадян слідувати йому. А ми зі свого боку зробимо все можливе, щоб уже в найближчий час цілком і повністю підняти завісу над таємницею злочину. Гадаю, що зі мною погодиться і колега з Бюро безпеки.

— Цілком, — енергійно кивнув колега і хутко зник з кадру.

А третій чоловік, депутат фракції «Католики за демократію» тільки скрушно розвів руками, йому, без спеціальної підготовки, було найважче приховати розгубленість.

Телеглядачі ще побачили, як, супроводжуваний ескортом спецавто, рушив жовтий фургон; як трохи згодом винесли когось під білим простирадлом на марах і ввіпхнули у «швидку допомогу»; площа спорожніла — журналістів поки що не пустили в штаб-квартиру, щоб «не натоптали», з чим усі й погодилися: правильно; та ще ознайомилися з розкладом спеціальних передач.

Сенсація, зрозуміла річ, не встигла потрапити на шпальти вранішніх газет, але до сієсти вийшли нагальні випуски не тільки найвпливовіших щоденних видань, але й позачергові — правда, схожі на великі листівки — номери малокаліберних газеток, отих, що, як правило, ледве животіють. Як не дивно, практично вся преса витримувала розважливий і поміркований тон: ніхто нікому нічого не закидав, не звинувачувалися взаємно опозиційні угрупування; інформація, тільки інформація, лише те, що пішло в обіг. Щоправда, якийсь бульварний листок дзявкнув про «руку Москви», та в даній ситуації це було таким очевидним безглуздям, котре соромно й помічати.

Проте, і власне інформації було ще обмаль. Головне, що вона в собі несла— несподіванку. Ще й яку! Коли б не відносна одностайність в оцінці подій політичними супротивниками, котрі не скористалися нагодою і не повели свої ігри на загострення ситуації, ловлячи рибку в каламутній воді, можна було б думати, що то уряд навмисно робить обманний маневр, аби хоч тимчасово заспокоїти громадську думку, якраз і найнебезпечнішу в стадії спалаху. За принципом — пригальмувати, звернути вбік, розсіяти увагу, а там розберемося. Бо газети рябіли заголовками: «Новітній Аль Капоне?», «Божевільні терористи: насправді чи прикидаються?», «Чи можуть душевнохворі об’єднуватися в злочинну зграю і діяти за планом?», «Голова профспілок будівельників — випадкова жертва», «Останнє слово — за експертами-психіатрами», «Божевільними злочинцями мають займатися божевільні поліцейські», — і ще й ще в цьому ж дусі. І, ясно, фотографія на фотографії. Але то вже деталі. Бо, виявляється, призвідцем злочинної трійки оголосив себе знаменитим на початку століття гангстером Аль Капоне і твердо стояв на цьому, зневаживши всі ступені допиту, його спільник визнав у ньому Аль Капоне і тільки Аль Капоне (себе підручний назвав Вельветом, а, третій спільник-Шнурок — як знаємо, загинув у перестрілці), і йшли вони «брати касу», не збиралися нікого вбивати, план апартаментів у них був завжди, як і зброя, самі вони перебували до цього скрізь і ніде, про Данієля Кемпеса вперше чують, а щодо власних біографій, способу життя верзли таке, що слідчі за голову хапалися.

Лишалося чекати висновків невропатологів, психіатрів, психологів, котрих у терміновому порядку прикликали до столиці з усієї країни і навіть з інших; лишалося чекати вечірньої прес-конференції.

ДЕРЖАВНИЙ РЕФЕРЕНТ У СПРАВАХ БЕЗПЕКИ. Сеньйори, панове! Насамперед я б хотів відзначити надзвичайно високу громадянську свідомість нашого народу. В цей непростий час, напередодні загальнонаціональних виборів, у цій складній ситуації, коли раптово від рук невідомих терористів гине один з претендентів на міністерське крісло, народ наш виявив істинні терпіння і розуміння. Толерантно, з почуттям високої відповідальності за кожен свій крок, повелись політичні партії й опозиційні угруповання. Окремі незначні ексцеси, що їх, звичайно, можна розглядати як спробу несвідомих елементів напружити обстановку, спровокувати безпорядки, були оперативно локалізовані силами поліції і — наголошую! — випадковими громадянами, що перебували на той час на вулицях чи в інших громадських місцях. Це і є найкрасномовнішим підтвердженням тези, що соціальна гармонія можлива тільки за умови свободи і демократії. І уряд, я вважаю, повівся в цій ситуації бездоганно — ви, звичайно, розумієте, що я відзначаю тільки об’єктивні факти, а не займаюся передвиборною агітацією. Не буду випереджати події. Краще за мене скажуть спеціалісти. Тому дозвольте відрекомендувати вам учасників нашої прес-конференції: генеральний прокурор республіки Аурентіно Бота, шеф столичної поліції сеньйор Бастос, головний лікар-психіатр країни доктор Орансіо, наші гості, — до речі, вони кооптовані своїми колегами на зустріч з журналістами, аби