Радій Володимирович Радутний - Три тисячі смертей

— Думайте, — знизав плечима товстунець.

— А думати можна тільки після узгодження гонорару, — докинув другий — теж високий, але худий і білявий. Товариші чомусь називали його Калібром.

— Точно, — докинув й третій — Моше Гонщик. — І сума його має вирішальне значення.

Всі засміялись, усміхнувся й гість, помахав вогкою вже хусткою й почав здалеку:

— По десять тисяч на кожного вцілілого.

Найманці миттю змовкли, неначе їм одночасно заціпило.

— Гм... Розумію. По п'ятнадцять?

— Водій вантажної машини в Каліфорнії більше отримує... — пирхнув Гонщик.

— Шістдесят! — відрубав Гонщик.

— ...Кожному! — поспіхом додав Дізфайндер, ледве встигнувши зробити при тому кам'яне обличчя.

"Щоб усе було, як у тому давньому фільмі..."

— Хлопці! — замовник аж руками сплеснув. — Та зараз голову можна за сорок тисяч купити абсолютно без усякого ризику.

— Саме таку? — недбало запитав Гонщик.

Запала пауза.

— Не таку, — неохоче визнав гість. — Такі ще не продаються. Тому й потрібна.

Знову запала мовчанка.

— Ну... — урвав мовчанку замовник. — По тридцять?

— Путній інженер у "Дженерал Моторс" більше отримує, — пирхнув кремезний. Він відкликався на прізвисько Сапер, але друзі називали його Пітом, бо поруч нього майже завжди був ще один сапер — пес. Зараз він валявся на піску поруч з ногами дівчини, висолопивши язика щонайменше на півметра й час від часу підозріло поглядав на дельфіна.

— Ну... по сорок, — витис із себе товстун. — Але на цьому вже край.

— Сорок п'ять, — з розчарованим виглядом кинув Дізфайндер. — І фінансування, звичайно.

— Грабіжники, — зітхнув замовник, зіжмакав хустинку й запхав її до першої-ліпшої кишені. — Згоден.

З-за хвіртки визирнула дівчина, пирхнула й зникла.

— Отже, щодо подробиць, — товстун знову зітхнув, підніс руку до лисини, сплюнув, й поліз до кишені по хустку. — Як ви вже, напевне, здогадались, головка знаходиться в ракеті, ракета — в шахті, шахта — на Уралі, а Урал — в Росії. Відповідно, там і доведеться працювати. Це означає, що в разі провалу шансів у вас майже нема, бо до найближчої цивілізованої країни навіть літаком кілька годин. Але літак у даному випадку виключений. Як проникнути у країну — ваша справа, карти й супутникові фото місцевості — тут...

Він недбало постукав пальцями по ручці портфеля.

— Як вибратись — теж ваша справа. Щоб ви випадково не помилились шахтою — то знайте, що з супутників все чудово видно..

— А... — відкрив було рота Калібр, але замовник не дав йому й слова сказати.

— Дістати головку з готової до старту ракети, як я вже казав, досить складно. Робочий варіант такий — замінувати ракету, запустити її й на висоті метрів п'ятидесят підірвати. У такому випадку головка впаде неподалік, ви її підхопите й вивезете. Оце й усе, джентльмени. Всі подробиці плану розробите самі. Розрахунок — як звичайно. Термін, починаючи з сьогоднішнього дня, — місяць, але якщо буде вкрай потрібно — можна й трохи більше. На цій віллі ви можете залишатись ще тиждень, сподіваюсь цього теж вистачить для розробки якнайдокладнішого плану. Отже — до побачення. Моє шанування, красунечко!

Гість підвівся, помахав рукою дівчині, що вже знудилася за хвірткою й широко усміхаючись, попростував до виходу. Кинувши вслід йому гарячий погляд, дівчина винесла до бухточки тацю з двома спітнілими пляшками, поставила на коліна Дізфайндера й все ще з ображеним виглядом шубовснула у воду.

Дельфіни, стривожені несподіваною конкуренцією, пірнули, зробили два кола навкруг й, повискуючи, рушили до виходу в море. Ніхто тим аніскілечки не стурбувався — все одно далі, аніж на пару кілометрів від ультразвукового випромінювача тварини не відпливуть.

Через кілька хвилин дівчина вийшла з води, стріпнула волоссям — й зіткнулась з однаково зацікавленими поглядами всіх чоловіків.

— Щось зі мною не так? — усміхнулась вона. — Чи просто ще не надивились?

— Та ні, — висловив загальну думку Дізфайндер. — Просто цікаво, де ти пищика заховала...

Всі присутні одночасно вибухнули реготом, дівчина почервоніла, потім махнула рукою й теж приєдналася до загальних веселощів.

— А все-таки? — настирливо допитувався найманець.

— Все дуже просто, — відповіла, нарешті, красуня. — Я ж їх сама й дресирувала. Мене вони не зачеплять.

— Он як, — з дивною інтонацією протяг Дізфайндер. Дівчина не зрозуміла, що ж саме звучало в його голосі — чи то повага, чи то радість відкриття "дірки" в захисті... чи щось іще?

Вона знову стріпнула волоссям й викинула з голови непотрібні думки.

Будь-кого іншого, що потрапив би в радіус дії випромінювача без ультразвукового пищика-маячка, було б убито дельфінами-охоронцями протягом кількох секунд.

— Ну добре, — Сапер із жалем поглянув на спорожнілу пляшку, відставив її подалі, аби не дратувала й почухав потилицю. — З кордоном все ясно. Краще було б через Брест, але минулого разу ми там добряче засвітилися.