Ігор Маркович Росоховатський - Ще один чудій

нервових молодичок та неуків. Вони слухатимуть вас із роззявленими ротами, як пророка. Це вам імпонує?

Він спробував оборонятися:

- Але є частина спостережень, яких не можна пояснити ні брехнею, ні оптичним обманом, ні природними явищами.

- Який відсоток це становить? - ядуче поцікавився я.

- Невеликий... ну, зовсім невеликий... Але є все-таки!..

І я зрозумів, що одним словом його не проймеш.

Мій заступник підказав мені “хід королевою”. Ми побалакали з нареченою Кагарлицького Тетянкою, яскраво змалювали їй перспективи Михайлового зростання на науковому полі й пов’язані з цим основи майбутнього родинного добробуту, якщо тільки він буде серйозно трудитися, викине з голови “тарілки” й візьметься за справу.

Тетянка розмовляла з Михайлом, внаслідок того вони посварилися і тижня півтора не розмовляли одне з одним.

Потім ми вдалися до звичайного “ходу конем”: накреслили терміни захисту його дисертації, пришвидшили темпи робіт його лабораторії, дали їй відповідальне завдання.

Не допомогло.

Далі був “шах”. Я позбавив його премії й чергової поїздки на симпозіум. Він зніс це зі стоїчною покірністю. Навіть сказав мені, вперши кудись невидющий погляд:

- Либонь, ви маєте рацію... з вашого погляду...

- Аз вашого? - вибухнув я. - Тонни паперу в усьому світі витрачено на описання всіх цих дурниць. тонни паперу, який ми не встигаємо вирощувати.

- Так, так, - кинув він, і це його “непротивленство” злостило мене ще дужче.

- Нам потрібні нові калькулятори, а чим ви займаєтесь?

- Бачите, - сором’язливо всміхнувся він. - Я намагаюся сконструювати приймача-передавача з локаторним щупом для спілкування з чужопланетянами.

- Таж їх шукають багато років, і марно. Ніяких слідів, про які можна б із певністю сказати, що це сліди чужопланетян. Маячня, містифікація, міражі!

- Може, й так, - покірно відповів він, але в голосі його виразно пробивалися нотки ледь помітної впертості, здатної протистояти найлютішому натискові. - А може, інакше...

- Що інакше? Скільки ще накажете шукати їх? Тратити сили й кошти на дурниці, тимчасом як стільки людей на земній кулі голодує, стільки лишається без даху. Ви забуваєте про обов’язок ученого, громадянина! Адже їх нема - ваших чужопланетян, ваших “зелених чоловічків”! Нема їх зовсім, ясно вам?

Господи, врозуми його, це ж так очевидно й просто!

- Може, й так...

...Чужопланетянин задоволене відкинувся на спинку сидіння і востаннє перед тим, як почати підсумкову передачу, проглянув таблиці й графіки.

Либонь, його місія тут виконана. З допомогою зондів він зібрав багатющу інформацію про цю зелено-голубу планету класу “А”. Нарешті він знайшов те, що потрібно Великому Диктаторові. Незабаром справдяться віщі слова. “Ми знищили понад половину людності у війні. Що ж, не шкодуватимемо за полеглими. Зате вижили найдужчі, найкращі. Ми занапастили свою планету й зробили її непридатною для життя, але в нас зосталися космічні кораблі. І ми знайдемо інший, ще не занапащений космічний об’єкт. Ми завоюємо його й розселимося, заклавши нову імперію”.

Такий об’єкт знайдено. Тут багато води й, що найголовніше, запахущих лісів. Правда, тут уже є цивілізація якихось двоногих істот, що поширюють звукові хвилі й гострі запахи.

Та для підданців Великого Диктатора це не проблема. Перед тим як колонізувати планету, вони піддадуть її частковій стерилізації. Принаймні двоногих забруднювачів тут більше не залишиться. Недарма він, розвідник, гак ретельно склав ці графіки й таблиці. Тут усе зазначено

Підданець Великого Диктатора блаженно хмукнув і ввімкнув передавача. Його розрахунки бездоганні

Він не міг розрахувати тільки одного: що цієї самої миті прилад, сконструйований якимось чудієм, надійно заблокує його передачу й зафіксує місце, звідки її ведуть. А далі в хід підуть інші прилади...