Сергій Волошин - Подорож «Пройдисвіта»

— Няв, — обізвався Васька. — То це просто божевільний карась. Він думає, що трактори їздять по воді. Кажу вам, браття, для всіх нас буде краще запустити цього карасика до наших животів — хай там трішечки поїздить, навіть без трактора.

— Васько! Брате мій новоявлений, дай тобі Боже здоров’я! Для початку я зараз тебе у воду кину, щоб ти знову трошки охолов, а потім додому прожену, — розізлився Сашко. — Опанасику, продовжуй, будь ласка, тільки намагайся не говорити чудернацьких речей, раз ти вже розмовляєш.

Карасик вороже глипнув на Ваську і розпочав оповідати свою майже казкову історію.

— Донедавна всі жителі озера насолоджувались чистою водою, яку нам постачали підземні джерела. Все було добре, спокійно, і лише Щука-Злюка інколи приносила неприємності. Мирні жителі гуртом боронились від неї та її братчиків-волоцюг і майже завжди перемагали. Таке собі звичайне озерне життя. Однак одного дня обвалився берег ставу-кар’єру, і треба ж було так статися, щоб саме в тому обвалі жило чудовисько Муляка-Замуляка. Зараз воно замулило майже всі джерела і хоче замулити повністю все Озеро. Біля одного з уцілілих джерел зібрались всі мирні жителі, а біля іншого — Щука-Злюка та її бандюгани. Щука-Злюка знайшла спільну мову з Мулякою-Замулякою, і вони домовились частину мирян знищити, а частину тримати в рабстві та годувати ними водних розбійників. Тепер ці ворожі сили збираються замулити все Озеро і залишити лише одне джерело для Щуки-Злюки. А мирні жителі вмиратимуть від поганої води, в якій неможливо жити, — гірко зітхнув Карасик-Опанасик.

— А що ж я можу для вас зробити? — здивувався Сашко.

— Няв, — подивувався Васька.

— Гав, — здивувався Боба.

— Ти можеш, — з глибоким переконанням відповів Опанасик. — Наш цар, В’юн Чотирнадцятий, каже, що тільки людина може нам допомогти і врятувати наш озерний народ від злої Щуки-Злюки. Ти ж людина?

— Так, я людина, щоправда, маленька. Але… що я все-таки можу зробити?

— Я думаю: спочатку нам треба всім разом податися до В’юна Чотирнадцятого і там все вирішити, — запропонував Опанасик.

— Няв, — втрутився Васька. — Смачний мій Карасику, невже ти думаєш, що ми можемо ходити під водою?

Опанасик тільки-но розкрив рота, щоб відповісти, як раптом на Озері здійнялись бурхливі хвилі й із них з’явилась велетенська щука. Опанасик знову насторожився і з переляку стрибнув на берег, прямісінько у відерце Сашкові. Щука рвонула за ним, але не зуміла спіймати карасика в повітрі. Натомість вона клацнула зубами і відкусила кілька вусів у Васьки, який був до води найближче. Кіт дико заверещав, стрибнув на три метри вгору і також плюхнувся у відерце. Щука ще раз люто клацнула зубами і зникла у воді Озера.

— Гав, — сказав Боба Васькові, який виліз із відерця і трусився, як листок. — То ти не тільки під водою ходиш, ти й літати вмієш?

— Якби тебе такий крокодил хотів з’їсти, ти також швиденько навчився б, — похмуро відповів Вася. — Ніколи не думав, що не я рибу їстиму, а вона — мене.

— Якби ти бачив Щуку-Злюку, ти взагалі сюди не ходив би. Це був лише один із її вояків, — озвався Опанасик із відерця.

— Мамо, кицько моя рідна, — сказав Васька, викручуючи хвоста, — невже Щука-Злюка ще жахливіша?

— Навіть дивитися страшно, — сумно підтвердив Опанасик. — І все-таки випустіть мене назад в Озеро, бо щось мені у відрі не дуже подобається.

— Зате мені ти там дуже навіть подобаєшся, — Васька радо вищирив зуби.

Карасик знову насторожився, але швидко заспокоївся, бо Сашко взяв його до рук і пустив у воду.

— Але все-таки, як нам дістатися до В’юна Чотирнадцятого? — запитав Сашко.

— Няв! Може, буде краще, якщо ми зовсім не підемо? — благально промуркотів Васька.

— Гав! Якщо ти не помітив, то тебе взагалі сюди ніхто не кликав, — нагадав Васькові Боба.

— Тихіше, — нетерпляче цикнув на них Сашко, — дайте послухати.

— Справа в тім, — сказав Опанасик, — що Рак-Мастак зробив всюдихід з назвою «Пройдисвіт». Всюдихід тому, що він може рухатись де завгодно: по воді, під водою, на землі, під землею і навіть у повітрі, — із цими словами він показав на дивну бляшанку сріблястого кольору, на яку раніше ніхто не звертав уваги. Зовні вона була схожа на дві з’єднаних між собою тарілочки. Верхня тарілочка була прозорою, напевно, щоб крізь неї можна було дивитися навкруги. В середині прозорої тарілочки можна було побачити щось схоже на кермо і маленькі крісельця.

— Який чудовий човник, — сказав Вася і зачудовано взяв його в лапи. — Та сюди навіть половинка мого хвоста не пролізе, не те, що ми всі. Невже ти, карасику, думав, що люди такі маленькі?

— Не турбуйся, — відказав Опанасик, — влізеш, якщо захочеш. Так ви згодні чи ні?

Васька і Боба задерли голови на Сашка. Той трішки поміркував і відповів:

— Сьогодні так багато дивовиж, що мені хочеться знати, чим все це закінчиться. А значить, ми згодні. Кажи, Опанасику, як використовувати цей всюдихід?

— Дуже просто, — сказав Опанасик і пірнув під воду. За хвилину він випірнув, тримаючи в роті якийсь вузлик. — Візьміть ці пігулки і проковтніть по одній. Не лякайтесь,