Тарас Барабаш - Богдан Хмельницький

class="book">Інша група істориків твердить, що Михайло Хмельницький перейшов на службу до Яна Даниловича ще в 1592—1594 рр., коли той став чигиринським і корсунським старостою, а Михайла в 1594 р. призначив підстаростою. Істориками ж переноситься з книжки до книжки помилкове твердження, що призначення Яна старостою відбулось у 1606 р. Тож, як стверджують прихильники версії народження гетьмана в Жовкві, до 1594 р. Михайло Хмельницький жив у Жовкві, і саме там побачив світ Богдан. Імовірно, що Михайло проживав у Жолкевського не до 1606 р., а в період між 1588—1594 рр. Звідки такі розрахунки? Із 1588 р. Жолкевський перебував у поселенні Винники, і тільки з 1597 р. біля Винників він почав будувати власне Жовкву, яка в 1603 р. отримала магдебурзьке право. Дружина Жолкевського Регіна призначила Михайла Хмельницького очільником палацової охорони. Друга дата обумовлюється тим, що в 1594 р. Михайло вже фігурує як чигиринський підстароста.

У чому полягала тоді причина зміни місця проживання? Історики сходяться на думці, що мотивом була втеча від правосуддя. Венеціанський посол Альберт Віміна в 1650 р. писав: «Він (Михайло — Т. Б.) був шляхтичем, який попав під вигнання і був позбавлений шляхетського звання». Посол шведського короля Самуель Грондський, котрий був у Чигирині 1654 р., теж зазначав, що Хмельницький «народився від батька — польського шляхтича», який був покараний судом чи то на баніцію, чи то на інфамію.

Баніцією звалося позбавлення всіх прав, виведення з-під дії норм судочинства, оголошення вигнання з держави. Покарання інфамією за законами Польської Корони вважалося найжорстокішим і передбачало знеславлення й обмеження в громадянських правах або вигнання покараного за межі батьківщини. Таке рішення суд ухвалював щодо шляхти, яка чинила напади на маєтки сусідів, ґвалт, розбої чи крадіжки. Що саме із цього зробив Михайло — невідомо. Історик Людмила Дехтярьова, вивчаючи це питання, стверджувала, ніби він був настільки гарним, що сусідські жінки-шляхтянки постійно задивлялись на «пана Міхала». До всього ще й дорікали своїм чоловікам, чому вони не такі, як пан козак Хмель. І цього шляхтичі не могли стерпіти, почали закидати Михайлові, що той псує їм жінок. Потім, за однією версією, зібрали навколишню озброєну шляхту й вчинили напад на його господарство. За іншою — на знак помсти з’явились до суду й домоглись для Михайла баніції, звинувачуючи у ґвалті. Але в статті, де наводиться така версія, історик не подає посилань чи цитат з історичних джерел, що могли б цю версію підтвердити.

Чигиринська земля була на той час територією Дикого Поля — малозаселених і майже не­освоєних земель, на які ще не поширювалась юрисдикція Польської держави. Там батько Хмеля міг перебути своє вигнання, яке б втратило свій правовий статус через відсутність правових норм, судів і виконавців покарань. До Чигирина Михайло перебрався, очевидно, за порадою свого пана, Жолкевського. Той був у дружніх стосунках із Яном Даниловичем, у 1594 р. рекомендував Михайла гетьману Яну Замойському, хвалив його бойові якості. Тож, вирішивши не вплутуватись в історію з баніцією Михайла, порадив йому перебратись туди. Тим більше що Чигирин отримав у 1592 р. право самоврядування, його потрібно було розбу­до­вувати, і так можна було почати свою кар’єру з чистого аркуша.

Ще одним аргументом на користь Чигирина є те, що мати Богдана була козачкою. Територія ж Дикого Поля була основною, де в XV—XVI ст. ст. зароджувалось козацтво як суспільний та військовий стан. Навряд чи Михайло познайомився зі своєю дружиною в Жовкві, де були тільки шляхта та залежні селяни.

Імовірними місцями народження Хмельницького називають також Переяслав і Суботів. Переяслав був імовірним місцем народження в тому випадку, якщо Богданова мати була родом звідти. Історик Микола Петровський додавав до цієї версії такі факти: що родом з Переяслава був хрещеник Богдана, Тетеря; що Хмельницький мав двір у Переяславі; що Данило Заславський назвав Богдана переяславським козаком. Та, радше за все, Богдан мав там коріння й бував у місті, вивчав його, його людей, родичався з ними — але народився не там. Хутір Суботів розглядався через те, що Михайло Хмельницький завів там своє господарство й побудував дерев’яну церкву Святого Михаїла, де охрестив Богдана. Та цих аргументів все ж замало для побудови повноцінного припущення.

Посада підстарости, на яку був призначений Михайло, була на той час досить значною та впливовою. Фактично підстароста був управителем всього старостинського замку та староства, бо сам староста рідко коли мешкав у своїй державній резиденції. За його відсутності саме підстароста чинив суд, командував військовим загоном. Михайлові було надано право бути осадником Чигирина (тобто засновувати нові поселення). Він і сам отримав від Яна Даниловича посілість (земельну ділянку) над річкою Тясмин милею вище від Чигирина, де збудував собі хутір. Біля цього хутора з часом постало село Суботів (у 1606-му або 1616 р.).

Із середини 1590-х рр. розпочалось масове «покозачення» селян і міщан, які перебирались до Дикого Поля й утворювали свої козацькі громади. Зароджувались особливі козацькі порядки, кодекс поведінки, усвідомлення особливого статусу козаків у суспільстві. Серед елементів того кодексу були ті, які найбільше приваблювали бажаючих стати козаками, — особиста воля від пана й держави. Уже в 1591—1593 рр. спалахнуло перше козацьке повстання, підтримуване селянами. Коли перші бунтували проти невиплати платні, обмеження вступу до реєстру, то другі хотіли з допомогою козаків позбутись своїх панів, польських шляхтичів. Вони завели для селян таку панщину й кріпаччину, що іноземні автори писали: «Польська Корона — то рай для шляхти й пекло для холопів». Повстання було придушено, і частина повстанців була відіслана в той-таки Чигирин. Також там проживало немало козаків-реєстровців, які несли сторожову службу, захищаючи землю від набігів татар. Згодом Михайло був призначений їхнім сотником. Саме з козацького середовища він і вибрав собі дружину. Його обраницею стала донька низового гетьмана князя Богдана (Федора) Ружинського Анастасія Ружинська. Богдан при нагоді неодноразово підкреслював своє шляхетське походження, але при цьому не забував і про козацьку кров.

Відомості про матір Хмельницького дуже скупі. Ураховуючи, що вона народжувала в 1595 р. (Богдана) і близько 1620 р. (Григорія), то народження її самої слід віднести десь до 1575—1579 рр. Припускають, що подружжя мало трьох синів: власне Богдана, Юська (сосницького полковника) і, можливо, Захара (реєстрового козака). Імовірно, що в подружжя Хмельницьких було ще три доньки, Богданові сестри, які повиходили заміж за козаків.

Проблема успадкованого статусу. Покоління істориків, що брались вивчати постать Хмельницького, ставили собі питання: до якої соціальної та правової категорії його віднести — до шляхтичів чи простих козаків? Проблема, власне, полягає в подвійній самоідентифікації Хмеля. Богдан неодноразово підкреслював, що відчуває себе козаком. Проте також часто говорив, що він «шляхетно уродзоний» і батько його шляхтич. Де в такому разі правда?

Польський історик Януш Качмарчик зважив усі аргументи дискутантів і дійшов висновку, що через брак переконливих аргументів цю проблему не вдасться розв’язати. Чи так воно є? І що саме дає підстави вагатись у визначенні станової приналежності гетьмана? По-перше,