Назар Мулік - Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Допрацювавши останні рядки, він відклав пергамент, підійшов до чаші із водою. Обмочив долоні, поплескав себе по шиї і щоках. Почув, як у вікно щось вдарилося.

— Хто це? — спитав налякано. Поселення уже давно поринуло у сон, тому навряд чи це хтось із місцевих. Або ж сталася якась біда.

Гакар чув, як хтось або щось шкребе скло, наче намагається виламати його. Взявши зі столу свічку, він наблизив її до вікна. Побачив там пугача із здоровими очима, який уважно дивився на чоловіка. Гакар заворожено глянув на птаха, який шкряботів кігтями по склу, наче благав, аби його впустили. Коли чоловік вже потягнувся рукою до вікна, аби відчинити його, знадвору почулося іржання коня. Пугач тієї ж миті полетів геть, залишивши після себе лише подряпини на склі.

Гакар, усе ще тримаючи в руках свічку, трішки відчинив двері, визирнув у темряву. Побачив вершника із накидкою на голові, тому обличчя роздивитися не міг. Його чорний як смола кінь йшов тихо, наче привид, а пісок замітав сліди від підків.

— Вечір добрий, пане, — привітався Гакар, усе ще боячись висунути голову, — Чого ви…

Він замовк, тому що вершник зістрибнув на землю і рушив в його бік. Перш ніж подумати про втечу, Гакар краєм ока побачив, що незнайомець щось несе на руках. Він налякано дивився на чорну постать, руки почали труситися. Мешканці містечка не виходили на вулицю, хоча було видно світло у декількох хатах.

— Пане, я нічого не робив… — промимрив Гакар, непомітно намацуючи вільною рукою щось тверде, — Я живу сам…

Цієї миті на світло, яке вибивалося крізь щілину дверей, вийшов чоловік. Накидка на його голові не змогла прикрити довгого волосся, яке спадало йому на міцні плечі, над верхньою губою виднівся ледь помітний шрам. На руках він тримав загорнуту в покривало дівчинку, яка мирно спала.

— Гакаре, мені потрібна твоя допомога, — сказав незнайомець голосом, від тривоги якого тіло покривалося сиротами. Гакар одразу впізнав у приблуді свого давнього друга.

— Фалміне, — охнув чоловік, у якого від несподіванки підкосилися ноги, — Боги милостиві, що сталося…

— Дозволь мені увійти. Я усе розповім.

— Так, звичайно. Поклади дівчинку на моєму ліжку, нехай спить. А сам роздягайся і сідай там, за столом.

Гакар впустив всередину свого товариша і, оглянувши безлюдне поселення, зачинив двері на засув. З першої оцінки було ясно, що гість гнав коня всю ніч, одежа була запиляна та брудна. Однак усе згодом, час є.

Попереду була довга ніч запитань та відповідей.

Шурхочучи пір'ям, темної та беззоряної ночі над маленькою хатою Гакара пролетів пугач, всівся на підвіконня і втупився у вікно. Бачив там двох чоловіків, які сиділи за столом і дівчинку, що лежала на ліжку і мирно спала. Пугач нервово заскреготів кігтями, хотів постукати дзьобом по склу, але передумав. Замість цього прислухався, повернув голову боком. Дуже, напевно, було йому цікаво.

Одна із свічок перегоріла, тому чоловік із сивим волоссям дістав нову, запалив і поставив на стіл. Глянув на дівчинку, яка, закутана у покривало, мирно сопіла на ліжку. Очі темноволосого чоловіка, що сидів поруч, не зрушували з місця. Здавалося, дивився він в одну точку і бачив щось лише собі відоме.

— Фалміне, іменем усіх царів, що сталося? — порушив тишу Гакар.

Чорноволосий був задумливим та сумним, очі його були втомлені, а руки опущені.

— Катрін померла, Гакаре. — сказав настільки тихо, що його другу довелося нахилитися. — Після мого від'їзду.

— Як померла?! — Гакар ледь не крикнув, але стишив голос, аби не розбудити дитину, — Що сталося?

— Це все надто важко. Моя дружина дивно вела себе останнім часом, говорила дивні речі, про драконів і пророцтва. Не питай про які саме, адже ті слова запам'ятати неможливо.

Гакар із непереданим жахом прикрив рота рукою, подивився на Фалміна, чиє бліде обличчя видавалося мертвим, байдужим, холодним.

— А чому ти виїхав? Тебе хтось переслідує?

— Не тільки мене, — чаклун люблячи глянув на дівчинку, яка при такому освітлення була і зовсім на нього схожа, — Вони полюють на нас обох.

— Ти вже знаєш, хто за цим стоїть?

— Ні. Якби знав, то давно б вирішив цю проблему, але три дні тому на нас напали в дорозі невідомі в накидках, намагалися відібрати дитину. До цього ще були напади…

— Але чому? — Гакар побачив погляд друга, налив вина, дав його Фалміну, — Навіщо комусь ти і дитина?

Фалмін довго мовчав, відпивав вино і доливав собі знову. Гакар терпляче чекав, розумів біль, яку зараз переживав його друг. Коли на дворі загуркотів вітер, а пісок затарабанив у шибки, Фалмін сказав:

– Є речі, про які не можу тобі розповісти, мій друже. В цій історії точно замішані могутні люди, роди та держави. Аби ти бодай приблизно зрозумів суть, я дещо розповім, — чорноволосий відпив ще вина, а тоді скривився, відставив чашу подалі, глянув на Гакара поглядом, у якому світився синій вогник, — Катрін була чародійкою, мала вроджені таланти і передала їх нашій донці. Мало хто із магів може похвалитися повним імунітетом до агресивної магії та зачарування. А ще…Ельгі успадкувала дещо і від мене.

В дитинстві одного разу загубилася в лісі. Шукали ми її цілий день, а коли знайшли, то не повірили власним очам. Було це в сосновому