Тамара Крюкова - Потапов, до дошки!

— Ні, вона брата на дитячий майданчик поведе, — резонно зазначив Льонько.

На превеликий Женьчин жаль, виявилося, що Льонько має рацію. Не удостоївши друзів увагою, Майка попрямувала у бік пісочниці. Однак Женька не розгубився.

— Нічого. Не можна чекати подарунків від природи. Треба брати їх своїми руками. Зараз хутенько сама прибіжить! — сказав він. І на все горло крикнув: — Майко, агов! Привіт!

— Привіт, — відгукнулася Майка й навіть не подивилася в їхній бік.

«От вреднюка!» — подумки обурився Женька. Тепер привернути увагу Майки було для нього справою принципу.

— Гуляєш, чи що? — крикнув він їй навздогін.

— А що, не можна?

— Гуляй, гуляй, тільки май на увазі, що сюди підходити заборонено.

Майка зупинилася.

— Чому це?

— Тому це, — пояснив Женька і, щоб Майці було ще зрозуміліше, додав: — Не можна та й усе!

Після таких пояснень трапилося саме так, як пророкував Женька. Майка рішуче повернула в їхній бік і потягла за собою малюка, який щосили, бо всією душею прагнув будувати з піску пасочки.

— Ти поглянь, розкомандувався. А може, мені тут подобається, — заявила вона.

— Кому кажуть, не підходь, — без особливої погрози попередив Женька.

— Ага, розбіглася. Зараз шнурки випрасую. Ви цей двір закупили, чи що? — уїдливо мовила Майка, підходячи ближче.

— Не закупили, а об'єкт охороняємо, — поважно мовив Женька і наче ненароком відсунувся вбік, щоб було видно планер.

— Що-що? — з викликом запитала Майка і змовкла.

Вона побачила «об'єкт», і її очі округлилися від подиву.

— Ой, який кльовий! Ваню, дивися, літачок! — викрикнула вона й пришвидшила крок, тим більше що малюка також зацікавив яскравий планер і тепер його не треба було тягти силоміць.

— Так, крута модель. Тільки руками не чіпати, — грізно застеріг Женька. — І взагалі тупай звідси. Ходять отут усякі, а нам, між іншим, Жорик сказав нікого близько не підпускати. Він тільки нам довіряє. Так що рухай попом, чеши хіп-хопом.

— Грубіян! — образилася Майка.

— Ой, Льонько, тримай мене, а то я впаду. Білизна мене виховує. Як там тебе — майка чи труси?

— А ти… А ти… — Майка намагалася знайти якомога образливішу дражнилку. — А ти Женька-шимпанзенька!

— І не в склад, і не в лад! Поцілуй корову в зад. І взагалі такого звіра не буває,— затанцював Женька на одній ніжці.

— Зате виродки бувають такі, як ти, — не залишилася в боргу Майка.

Загалом, охорона виходила — те що треба! Крута охорона! Поки Женька й Майка обмінювалися думками, малюк відчув себе на волі. Незважаючи на те, що він був ще дуже малий, він уже добре усвідомив, що волею, коли її дають, треба користуватися. Що він і поспішив зробити. Маля підійшло до планера й схопило його за хвіст.

— Агов, він його взяв.

Льонько штовхнув у бік Женьку, який був настільки зайнятий суперечкою, що не помічав, нічого навколо.

— Кого? — буркнув Женька, незадоволений, що його відволікають.

— Планер, — сказав Льонько.

На той момент Женька також побачив, як маля із задоволеним виглядом тримає нову іграшку.

— Що ж ти мовчиш?! — накинувся він на Льонька.

— А я й не мовчу, — знизав плечима Льонько.

Зрозумівши, що краще вести прямі переговори, Женька якнайпереконливіше звернувся до малюка:

— Поклади літак на місце. Його брати не можна.

Малюк, видно, був іншої думки. Зрозумівши, що іграшку в нього збираються забрати, він ще сильніше притис планер до себе.

— Що ж ти, роззяво, за своєю дитиною не дивишся! — накинувся Женька на Майку.

— Ви б самі краще за своїм планером дивилися, спецназ засушений, — обурилася Майка. І засюсюкала з малям: — Іванку, ти ж хороший хлопчик? Поклади літачок.

Іванко вхопився за планер, усім своїм виглядом показуючи, що лестощами його не підкупиш.

Потрібно було вживати рішучих заходів. Женька скомандував:

— Льонько, давай я йому руки розтисну, а ти витягай планер.

Сказано — зроблено. Женька вчепився в малюка. Льонько