Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Мадай), іонійці, які прийшли в Грецію (Яван)… А от Тувал (Фувал), Мешех і Тирас — пізніші слов янські народи: українці (Тувал) і росіяни (Мешех). Тирас, Мешех і Тувал — молодші сини Яфета… Тирас — це давня назва Дністра. Між Дніпром і Дністром зародилося слов'янство. А Тувал — інакше, Тубал, тиверійці. Так почали називати за ім'ям римського імператора Тиберія вихідців із Галілеї — батьківщини Ісуса Христа. Ці вихідці — галілеяни (одноплемінники Христа) пішли до Дніпра, а звідти — до Карпат і, змішавшись із полянами, заснували Галичину. Ну, а роль Галичини у формуванні української нації важко переоцінити.

— А якщо більш ретельно глянути на проблему, — вів далі Гуру, — то можна помітити, що імена синів біблійного Яфета відбивають історично послідовні назви Праукраїни і України з початку її арієзації і до сьогодення. Першими дали їй назву кіммерійці — Кіммерія (чи Гомерія). Друга назва Праукраїни — Скіфія (від Магога, тобто скіфа). Третя — Сарматія (від Мадая, тобто Мідії, звідки прийшли сармати). Потім Україну називали Пелазгія, чи Лебедія (пелазг від санскр. — лебідь). Ця назва відповідає четвертому сину Яфета — Явану (явани — давні греки, які походять від пелазгів з Подніпров'я). Нарешті — Тиверія (відповідає Тувалу, чи Тубалу), далі — Московія (Мешех), яка підкорила Україну, і зараз — Тирас (Фірас) — слов'янська земля, духовним центром якої повинна стати Україна. Все це — історичні назви вашої країни. Підводячи біблійну основу під проблематику походження України, ми бачимо глибинне коріння вашого народу, — так закінчив Гуру.

Отже, було чому дивуватись. І я почав записувати.

Єдиним читачем моїх нотаток на той час був Лев Миколайович Гумільов, мене звела з ним доля у 1975 році. Тепер, після смерті, він визнаний великим істориком і етнологом, а тоді його не публікували. Ми обмінялися рукописами. Я прочитав його працю «Хун-ну» і ще одну про монголів. Л. Гумільов попросив познайомити його з Гуру. Він не раз літав до нього в Улан-Уде, запрошував його до себе в Ленінград. А ви думаєте, звідки в його книгах трапляються факти з інтимного життя китайських, тибетських, індійських царів? Я впевнений, езотеричний бік книг Гумільова багато в чому пов'язаний з моїм Гуру. Лев Миколайович, на відміну від мене, одразу ж належно оцінив розповіді колишнього лами. І мені багато на що розкрив очі, хоча повністю я не пристав на його концепцію слов'янської історії.

Про те, що почув від Гуру, у 1980 році я розповів Вікторові Михайловичу Глушкову (в останні три роки його життя я тісно з ним співробітничав). Коли сказав йому, що в Біблії немало місць, присвячених українському й російському народам, він не повірив.

— Більше того, — наполягав я, — про нас там мовиться більше, ніж про будь-який інший народ, виключаючи, звичайно, євреїв. Три назви стосуються українців і дві — росіян. Назви ці логічно пов'язані і не суперечать одна одній. Так, Тирас — перше біблійне ім'я слов'ян, що населяли райони Дністра, Рош (руси) — назва того ж народу, яка виникла через 500 років, а Тувал — це вже, власне, українці, на відміну від московитів, що фігурують у Біблії під ім'ям Мешех.

В. Глушков брав у мене Біблію на кілька днів і, як видно, сам переглядав певні сторінки.

Дуже зацікавила його моя розповідь про «сітку Індри». Особливо той факт, що в тілі людини може створюватись «точкова температура» в кілька тисяч градусів. З допомогою Віктора Михайловича я почав готувати машинний експеримент, метою якого було підтвердити чи спростувати можливість одержання деяких арійських знань в земних умовах.

У серпні 1981 року В. М. Глушков, на жаль, тяжко захворів. Зрідка відвідуючи Інститут, він радив мені систематизувати зібрані записи й обіцяв допомогти опублікувати їх через Комітет держбезпеки для «обмеженого кола читачів».

— У системі КДБ є відповідні інституції, — загадково сказав Віктор Михайлович під час останньої нашої зустрічі. У січні 1982 року він помер.

Багато з того, що я почув уперше від Гуру, потрапило мені на очі лише в 90-х роках, коли стало можливим вільно працювати з раніше недоступними документами і літературними джерелами.

Ерудованість Гуру, його фахова підготовка, спосіб життя переконували мене в серйозності того, що він мені розповів. Виявляється, в арійській ідеї немає нічого расистського, людиноненависницького! Навпаки, в ній — добро, любов, світло, благородство, все, що так потрібно сучасному людству. Арій — кожний, хто прагне до Істини, Світла, бореться за щастя людства, веде його дорогою прогресу. Це гітлерівці спаплюжили цю велику, сонячну ідею.

Бесіди з Гуру переповнювали мою душу почуттям гордості за те, що ми, українці, — не якесь там перекотиполе без свого коріння і свого минулого, а народ, у якого є своя історія, своя земля і своє небо. Зроблені записи, що виносяться на читацький загал, я не називаю науковою працею. Адже, як говорив поет: Лишь историку дано Лгать документально.

Далеко не все, про що йдеться в записах, можна підтвердити посиланнями на артефакти і документи. Це швидше белетристика, заснована на оповідях і переказах, про достовірність якої нехай судить читач. Гуру вчив мене: хочеш мати успіх — напиши так, щоб усі інші писання здалися мертвими, як сухе листя. Розумію, далеко мені до цього. Але все ж гадаю, що непідробна правда і значущість написаного привернуть увагу читачів. Адже йдеться про Україну, причому в такому аспекті, у якому ще, здається, ніхто про неї не говорив.

Правильне розуміння арійської проблеми в останні роки набуває великого значення, особливо для нас, українців. У Росії відроджуються і набирають сили так звані лівоарійські концепції, створено декілька партій націонал-соціалістичної орієнтації, які дивляться на Украшу як на «блудну вівцю». Взяти хоча б кредо «Партії арійської єдності», викладене у праці «Русь ведическая в прошлом и будущем: Евангелие от ариев». Книга написана академіком В. В. Даниловим [Данилов В. Русь ведическая в прошлом и будущем: Евангелие от ариев.—М., 1996. — С. 2–3]— співробітником відділу теоретичних досліджень Російської академії наук. Керівник цього відділу професор Е. І. Андріяшин так відгукується на згаданий твір: «Книга академіка В. В. Данилова знаменує собою початок якісно нового етапу розвитку сучасної прикладної політології». А ось думка льотчика-космонавта, двічі Героя Радянського Союзу В. В. Аксьонова: «Ця книга… дає прекрасну і закінчену модель суспільства майбутнього».

До чого ж закликає автор публікації? До створення Слов'янсько-Тюркської арійської імперії (цілком зрозуміло, що з центром у Москві), де повинен діяти Уряд Арійської Єдності. Така імперія покликана покласти край експансії «сатанинського збориська, яке називає себе «іудеями» (пригадаємо Гітлера і його холокост). Далі. Кожен