Автор невідомий - Народні казки - Чортів млин: Казки про чортів

— Я таке зробив: підтроюдив брата-багача, щоб вийняв бідному братові очі.

— Це пусте, — каже старший чорт. — У такому-то лісі є криниця. Як сліпий умиється три рази водою з тої криниці, то знов буде бачити.

Другий чорт каже:

— А я в одному селі заткав ізвор[1], де вода витікала. І висохла криниця, і люди страждають без води.

— Добре зробив, — каже старший чорт. — Але як хто вийме ту вовну, що ти запхав, то знову піде вода.

Третій чорт каже:

– Є такий багач, що не знає, де дівати золото. Він закопав його, а я взяв те золото і закопав в іншому місці. Той багач скоро помре, бо не зможе пережити, що пропало золото.

І розказав чорт, де він те золото заховав. А сліпий усе чує.

І щезли чорти. Настав ранок. Сліпий вийшов з млина і попросив людей, щоб завели його на міст. Прийшла жінка і знайшла його там. Він і каже:

— Веди мене додому.

Завела його жінка додому, а він говорить:

– Іди в ліс до скали. Під тою скалою є ізвор. Набери з нього води і принеси додому.

Вона пішла і принесла води з ізвору. Чоловік умився тою водою три рази — і знову став бачити на очі. А тоді й каже жінці:

— Чорти говорили, що був у нас великий багач. Він сховав своє золото під горіхом, а чорти переховали в інше місце. Чоловік помер, а золото зосталося. Я піду і викопаю його.

Викопав бідняк те золото. І так багато його було, що не годен забрати. Прийшов він додому і каже жінці:

— Бери два мішки і ходімо за золотом, бо сам я його не донесу.

І принесли вони все золото додому.

Пішов чоловік у село, про яке говорили чорти, і каже людям:

— Не журіться, я пущу вам воду.

Поліз він, витягнув вовну з ізвору — і потекла вода.

Люди врадувалися, почали йому все давати: хто теля, хто порося, хто вівцю.

І почав той чоловік краще жити, ніж його брат-багач. Заздрісно стало багачеві, приходить він до брата і розпитує:

— Як це так зробилося, що ти знову бачиш і так розбагатів?

А він і розказує, як просив на мості й що з ним було у млині. Послухав багач та й каже:

— Знаєш, що? Вийми мені очі та й одведи на той міст. А на вечір приходь до мосту і заведи мене у той млин.

Брат так і зробив. Увечері завів він сліпого у млин, і той сховався в коші. А чорти зібралися в млині і говорять:

— Хто тоді був у млині? Хтось почув нашу розмову, бо сліпий став бачити, керницю відоткали, а багачеве золото хтось викопав і забрав. Треба обшукати млин. Може, й тепер хтось нас підслуховує.

Пошукали чорти і знайшли багача в коші. Витягли вони його та й убили.

Так пропав багач. А бідний брат жив собі в добрі до самої смерті.

Вірний друг

Один чоловік посіяв просо. Через якийсь час прийшов подивитися, як воно зійшло. Глянув — усе просо заросло бур’янами. Махнув чоловік рукою та й каже: «Най його чорти полють». А чорти сиділи під межею і чули це. Чоловік поїхав, а вони всі зібралися та й випололи просо.

Через деякий час поїхав той чоловік знову на свою ниву. Приїхав, дивиться, просо виполене і вже високе виросло. Підходить він до проса, аж тут звідкись узявся чорт і спиняє його. «Це ж моя нива, — каже чоловік, — чого ж ти мене не пускаєш?» — «Нива то твоя, але обробив її не ти. Як хочеш, щоб я віддав тобі це просо, то приведи і покажи мені свого найвірнішого друга».

Поїхав чоловік додому і задумався. Кого вести до чорта, хто найвірніший друг? Тільки власна жінка. І повіз чоловік свою жінку.

Приїхали вони в поле, чекали, чекали чорта, а його нема. Настав вечір. Чоловік випряг коні, дав їм їсти і ліг з жінкою під возом. Заснули вони, аж тут підходить чорт і тихенько будить жінку. Вона прокинулась і хотіла крикнути, а чорт їй: «Тихо, не кричи. На тобі оце золото і вбий свого чоловіка. А як уб’єш, то дам ще більше». Та й дав їй ніж. Узяла жінка ніж і замахнулася на чоловіка. І в цю мить чорт розбудив його. Прокинувся чоловік, вибив у жінки ніж, закинув його і давай молотити жінку!

Чорт каже: «Бачиш, це не вірний твій друг».

Поїхав чоловік додому і думає: «Хто ж мій вірний друг?» Думав він, думав і не міг додуматися. Та взяв Рябка, прив’язав його ззаду до воза і знов поїхав до свого проса. І знов чекав аж до вечора, і застала його ніч. І знов ліг чоловік спати під возом.

Заснув чоловік, а до воза підходить чорт. Приступив чорт до собаки і простягнув йому кавалок ковбаси, щоб не гавкав. А собака почав гавкати і збудив хазяїна. Той встав, а чорт показав на собаку і каже: «Оце твій надійний і вірний друг».

І чорт віддав хазяїнові просо.

Гайгай

Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина — статечного й робітного хлопця. І чоловік любив працювати. Але бідність не могли осилити і жили у скруті.

— Гей, няню, доста!.. Піду я у світ і будете видіти, що знайду ліпшу долю.

— Добре, сину, йди.

І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж поза готар[2]. А там починався великий лісище. Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув:

— Та чи увиджу ще тебе? Гай-гай!

Як вимовив це слово, з’явився коло нього якийсь чоловік. Чорний, чорний і страшно паскудний! Озвався:

— Я тут!

— А ми не кликали тебе, — сказав батько хлопця.

— Я не глухий, чув, як ти вигукнув: Гайгай!

— То зі своїм сином я прощався, гай-гай, кажу, чи увиджу я ще тебе, сину, за свого життя?

— Пробач, — говорить на те чорний, — сталася помилка. Але щоб знав: я керівник усіх нечистих сил і звуть мене Гайгай. Коли ти вимовив се слово, я подумав, що ти мене кличеш.

І хоче іти геть. Та повернувся і спитав бідного:

— А куди ти виряджаєш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?

— Йде у світ служити, бо вдома така скрута, що далі не можемо дати собі ради.

— А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкої роботи він