Елінор Портер - Поліанна

писала; вони знали, що останню дитину (решта дітей її повмирали) Дженні назвала Поліанна — на честь двох своїх сестер Полі та Анни. То був останній лист від Дженні, а за кілька років Гаррінґтони отримали коротке і зворушливе сповіщення від самого священика, де він із містечка на Заході повідомляв про смерть дружини.

Час не стояв на місці й для мешканців великої садиби на пагорбі. Міс Полі, вдивляючись у долину, що бігла вдалечінь, згадувала про все, що сталося з нею за ці двадцять п'ять років.

Тепер їй сорок, і вона сама як перст на цілому світі. Тато, мама, сестри — всі померли. Протягом багатьох років вона сама давала лад садибі й чималим грошам, що їх батько залишив у спадок. Люди співчували її самотності, а дехто радив запросити подругу чи компаньйонку, щоб жити разом. Але вона не потребувала ні їхнього співчуття, ні порад. Казала, що не вважає себе самотньою. Що любить самотність і тишу. І ось тепер!

Міс Полі підвелася з крісла — похмура, зі стиснутими губами. Звичайно, вона тішилася своїми чеснотами, почуттям обов'язку і сильною вдачею, які допомагали їй залишатися собою. Але — Поліанна… Це ж треба було вигадати таке ім'я!

СТАРИЙ ТОМ І НЕНСІ

У кімнатчині на горищі Ненсі заходилась підмітати й мити щіткою підлогу, особливу увагу звертаючи на закутки. Власне, інколи натужна праця була радше виходом для почуттів, ніж щирим прагненням: попри покірливий страх перед господинею, Ненсі була далеко не свята.

— Якби — я — могла — докопатися — до закуточків — її — душі, — бурмотіла вона під ніс, супроводжуючи кожне слово енергійним поштовхом держака з ганчіркою на кінці, — я б уже все звідти повичищала. Це ж треба додуматися — запхати бідну дитину в цю комірчину. Влітку тут дихнути не можна від спеки, а взимку не опалюється, і це в будинку, де безліч порожніх кімнат. Ото ж оті непотрібні діти. Тьху, — Ненсі з такою силою викрутила ганчірку, що пальці заболіли. — Як на мене, то це не дитина, а хтось інший тут зайвий на цьому світі.

Деякий час вона працювала мовчки. А коли впоралась, ще раз із огидою окинула оком голу кімнатчину.

— Ну, своє я зробила, — зітхнула вона. — Бруду немає… Та й іншого нічого теж немає. Бідолашна крихітка! Не знайти кращого місця, щоб поселити самотню дитину, яка скучила за домом! — додала вона наостанок і вийшла, грюкнувши дверима. «Ой!» — скрикнула вона, прикушуючи губу. А тоді затято подумала: «Ну й нехай. Нехай чує… Мені байдуже».

Тоді ж післяобід Ненсі знайшла вільну хвилинку, аби розпитати старого Тома, що багато років на присадибі висапував будяки та підрівнював лопатою доріжки.

— Містере Том, — почала вона, хутко озирнувшись, чи ніхто за нею не стежить. — А ви знаєте, до нас приїздить маленька дівчинка, яка житиме з міс Полі?

— Що? — перепитав старий, насилу випростуючи спину.

— Маленька дівчинка. Вона житиме у міс Полі.

— На жарти потягло? — посміхнувся з недовірою Том. — Ти ще скажи, що завтра сонце сяде на сході.

— Це щира правда. Вона сама сказала мені про це, — не вгавала Ненсі. — Це її небога, і їй одинадцять років.

Чоловік аж рота роззявив.

— Овва! Стривай-стривай… — бурмотів собі під ніс. І раптом у його побляклих очах засвітилася ніжність. — Це либонь… Ні, це, напевно, донечка міс Дженні. Ніхто ж з них більше не одружився.

Авжеж, Ненсі, це донечка міс Дженні. Слава Богу. Невже мої старі очі справді побачать її?

— А хто така міс Дженні?

— О, то був янгол небесний, — із запалом промовив Том. — У старих господаря та господині вона була старшою дочкою. Їй було двадцять, коли вона одружилася і виїхала звідси. Я чув, що всі її діти повмирали, крім останньої донечки. Напевне, оце ж бо вона й приїде.

— Їй одинадцять років.

— Так, цілком можливо — кивнув садівник.

— А житиме вона на горищі. Нема в хазяйки сорому, — обурювалася Ненсі, озираючись водночас на будинок.

Старий Том спохмурнів. Але наступної миті він іронічно посміхнувся.

— Цікаво, як міс Полі уживатиметься тут з дитиною, — сказав він.

— Атож! А я не уявляю, як дитина уживатиметься тут із міс Полі, — підхопила Ненсі.

Старий засміявся.

— Здається, міс Полі тобі не до душі.

— Ніби вона хоч комусь до душі? — осудливо зауважила дівчина.

— Схоже, ти нічого не знаєш про любовні пригоди міс Полі, — поволі мовив старий.

— Любовні пригоди? Міс Полі? Ви нічого не плутаєте?

— А проте, це було, — кивнув Том. — І той хлопець ще й досі живе у нашому містечку.

— Як його звуть?

— Не скажу. Мені не годиться про це розводитись.

Старий випростався на повен зріст. Його блакитні очі затуманеним зором подивилися на будинок, і в погляді відбилася щира гордість відданого слуги за родину, якій він слугував і яку любив протягом багатьох років.

— Вона і раптом кохання. Аж не віриться, — не вгавала Ненсі.

Старий Том похитав головою.

— Аби ж ти знала міс Полі так, як я, — заперечив він. — Колись вона була справжня краля. Та й зараз була б, якби схотіла.

— Краля? Міс Полі?

— Так. Варто їй розпустити коси, як колись, одягти капор з китичкою квітів та мереживну сукню з білими стрічками… справжня краля. Вона ж іще зовсім не стара, Ненсі.

— Не стара? В такому разі вона чудово удає з себе бабусю… самі подивіться, — пхикнула Ненсі.

— Знаю. Це почалося, відколи вона посварилася зі своїм коханим, — кивнув старий Том. — Вона після того наче полину й будяччя наїлася: усіх довкола шпиняє.

— Це точно, — з обуренням підхопила Ненсі. — Ніколи їй не догодиш, хоч як старайся! Я давно пішла б, якби не треба було допомагати родині. Але колись мені терпець урветься і я скажу їй усе, що про неї думаю, хоча мені після цього доведеться попрощатися зі своїм місцем. Ось побачите.

Старий Том похитав головою.

— Знаю. І в мене було таке відчуття. Зрозуміти це можна, але, повір мені, дитино, це не найкращий вихід. Не найкращий.

І він знову узявся до роботи.

— Ненсі! — почувся різкий оклик.

— Т-так, мем, — запнулася Ненсі й поквапилася до будинку.

ПРИЇЗД ПОЛІАННИ

У належний час прийшла телеграма, у якій повідомлялося, що Поліанна приїде в Белдінґсвіл наступного дня, двадцять п'ятого червня, о четвертій годині. Прочитавши телеграму, міс Полі насупилася й піднялася сходами на горище і похмуро обдивилася кімнату.

Тут стояло дбайливо застелене ліжечко, два