Олександр Мелентійович Волков - Вогняний бог Марранів

старі та діти, вишиковувались уздовж дороги й мовчки проводжали Урфіна зневажливими поглядами. Джюсові було б легше, якби його сварили кидали в нього камінням і палицями. Але ця могильна мовчанка, ненависть, написана на всіх обличчях, крижані очі. Все це було в багато разів гірше.

Мстива ворона розрахувала точно. Мандрівка Урфіна Джюса в рідні місця скидалася на похід на страту, який надто затягнувся.

З якою насолодою кинувся б Джюс на кожного з ворогів, вчепився б йому в горло почув би його передсмертне хрипіння… Та це було неможливо. І він їхав на ведмедеві, низько схиливши голову і скрегочучи зубами від люті.

А блазень Еот Лінг вмостившись у нього на плечі, шепотів на вухо:

— Дарма, володарю, дарма, все мине! Ми ще посміємося над ними!

Ночував Урфін у лісі під деревами, адже жоден з жителів Смарагдової чи Блакитної країни не надав би йому на ніч притулок. Харчувався вигнанець плодами, зірваними з дерев. Він дуже охляв і, наближаючись до лісу Шаблезубих тигрів майже бажав, аби зустріч з хижаками принесла кінець його мукам. Одначе жага життя і бажання помститися кривдникам узяли гору, і Урфін непомітно прослизнув через небезпечне місце.

І ось нарешті рідний дім. Вигнанець з полегкістю пересвідчився, що Жувани не зачепили його володінь і все майно збереглося цілим. Він дістав ключі із схованки, відімкнув замки і ввійшов до кімнат, похмурих і закурених за час тривалої відсутності господаря.

ГІГАНТСЬКИЙ ПТАХ

БИТВА В ПОВІТРІ

инуло сім років по тому як Урфін Джюс позбувся влади над Смарагдовим містом. Багато чого змінилося в світі. Еллі Сміт котра назавжди покинула Чарівну країну, закінчила школу і вступила до педагогічного коледжу в сусідньому місті: вона обрала собі скромну долю народної вчительки. Її молодша сестра Енні (вона народилась у той час коли Еллі була в Підземному царстві) пішла в перший клас і почала вивчати таємниці абетки.

Одноногий моряк Чарлі Блек купив корабель і здійснив кілька плавань на острови Куру-Кусу, жителі яких зустрічали його щоразу з радістю. А як велося в Чарівній країні? Мигуни й Жувани жили, як і раніше але геть змінилося життя підземних рудокопів, у яких Еллі побувала в третю й останню мандрівку до краю чудес.

Там, у колосальній Печері, Еллі і її троюрідний брат Фред Каннінг пережили багато дивних, неймовірних пригод. Їм пощастило відновити зникле джерело Усипальної води, і цією водою вони приспали сімох підземних королів, котрі по черзі правили рудокопами. Найкумедніше і найцікавіше було в тому, що, королі, прокинувшись, забули про свою царствену гідність і перетворились на ковалів, хліборобів, ткачів. Нарівні зі своїми колишніми підданими вони ревно трудились, добуваючи харчі собі й своїм сім'ям.

Покінчивши з королівською владою, мешканці Печери переселились у верхній світ і зайняли необжиті землі по сусідству з країною Жуванів. Там вони сіяли пшеницю і льон, розводили сади, відгодовували домашню худобу, обробляли метали. Нескоро розлучились вони з темними окулярами, бо їхні очі, звиклі до напівтемряви, довго не могли витримувати сонячне світло.[3]

Лише в житті Урфіна Джюса не траплялося жодних змін за довгі роки самотності. Він перекопав город і став вирощувати овочі, збираючи по три врожаї за рік.

Як старанно придивлявся колишній король до грунту своєї ділянки, орудуючи лопатою! Як хотів він знайти бодай одне-єдине сім'ячко тієї дивовижної рослини, з якої він одержав живильний порошок! О, якби трапилось йому таке сім'я, він не став би вистругувати знову дерев'яних солдатів! Ні, він змайстрував би оббиту залізом потвору, невразливу для стріл і вогню, і знову став би володарем Чарівної країни.

Проте пошуки його були марні й навіть безглузді. Адже якби хоча б один паросток, один живий шматочок незвичайної рослини вцілів від винищення, вона знову заполонила б усе довкруж.

Щовечора, щоранку Урфін дивився на небо в надії, чи не зірветься буря, схожа на ту, що колись принесла йому насіння незвичайних рослин. Але нищівні урагани пролітали над країною, не лишаючи нічого, крім руйнувань.

І Урфінові по тому, як він був королем і тішився від усвідомлення влади над тисячами й тисячами людей, довелося задовольнятись скромною долею городника. Звісна річ, про харчування під благодатним небом Країни Чудес не доводилось турбуватися, та й Тупотун часто приносив господареві жирного кролика або зайця.

Та не цього хотів вигнанець: ночами йому снилася королівська мантія на плечах, і він прокидався розчарований, з калатанням серця.

В перші місяці свого самітницького життя Урфін під час прогулянок іноді зустрічав Жуванів, особливо коли забрідав до невеличкого села Когіди, де народився і виріс. Одначе земляки тікали від нього, як від зачумленого, стараючись не зустрічатися з ним поглядом, і навіть спини їхні, здавалось, випромінювали ненависть.

Тим часом тижні складались у місяці, місяці в роки, і людська ворожнеча до Урфіна згасала. Спогади про його злочини блідли, їх заступали нові події, нові житейські турботи.

За кілька років жителі Когіди стали приязно вітатися з вигнанцем, і, якби Урфін захотів переселитися в село, ніхто не став би йому перешкоджати. Але Урфін похмуро відповідав на привітання, не встрявав у розмови й усім своїм виглядом показував, що товариство людей йому неприємне. Знизуючи плечима, Жувани йшли геть від вовкуватого городника, А Урфін одно поринав у похмурі мрії про те як він помстився б людям, якби тільки зміг.

І доля пішла йому назустріч.

Якось опівдні Урфін порався в городі, аж раптом його увагу привернув різкий клекіт, що долинав згори. Вигнанець підвів голову. Високо в небесній блакиті билися три орли Бій точився жорстокий, двоє птахів нападали на одного, стараючись уразити його дзьобом і ударами крил. Жертва нападу відчайдушно боронилась, прагнучи втекти від ворогів, проте їй це не вдавалось. Спочатку орли видались Урфінові не дуже великими, та вони почали знижуватись, і Джюс пересвідчився, що птахи ці велетенські.

Страшна битва точилась далі, клекіт страхітливих орлів ставав чимраз голосніший, бо птахи наближались до землі. Поранений птах слабшав під ударами ворогів, його рухи ставали щораз безладнішими і раптом, склавши крила він, перевертаючись, полетів донизу.

Орел з глухим шумом упав на лужок перед Урфіновим будинком. Городник лякливо наблизився до нього. Птах, навіть смертельно поранений, ударом крила ненароком міг убити людину.

Підступивши до орла, Урфін побачив, що той був колосальних розмірів: Його розпростерті крила зайняли весь лужок від краю до краю, а там було кроків