Роман Олегович Пономаренко - Бойова група «Байєрсдорф»

На південь від Радома потяг зупинився, оскільки партизани підірвали колію. Невеличкий загін армійських піхотинців‑15 вояків — пішов на прочісування лісу і не повернувся. Після цього ніхто не знав, що робити, а Ґвіздалла виявився старшим за званням військовим серед пасажирів потяга. Ніхто не знав, що робити, а підпорядковані йому люди не мали ні досвіду, ні озброєння. Разом з іншими пасажирами в потязі перебували дві дюжини «людей в уніформі СС. Їх вимова видала, що вони були з України. Це були добровольці галицької дивізії СС, що прямували в навчальний табір Гайделяґер. У них не було ентузіазму, коли я підпорядкував їх собі». Есесівці зібрали все озброєння та боєприпаси, які знайшли в потязі, і рушили на пошук зниклого армійського загону. Вони швидко дійшли до невеличкого села, мешканці якого навіть не намагалися чинити опору озброєним воякам. Неподалік були знайдені тіла зниклих солдатів — партизани захопили їх у полон та холоднокровно вбили. При обшуку в кількох хатах були знайдені речі загиблих німців. Після цього Ґвіздалла наказав зігнати всіх мешканців села на ринкову площу та публічно стратили тих, у кого знайшли речові докази їх підтримки партизанів[4]. Це була одна з типових випадкових антипартизанських акцій, до якої залучили українських добровольців. А формування групи «Байєрсдорф» мало на меті більш організовано та впорядковано залучити дивізію до очищення німецьких тилів від партизанської загрози.

Робота виконана в рамках організованого нами загального суспільного проекту: «Судьбы России, Украины и Европы в первой половине XX века»[5].

Автор щиро дякує Андрієві Буцяку, Андрієві Жукевичу, Майклу Мельнику, Бегляру Новрузову, Костянтинові Семенову та Андрієві Усачу за допомогу в роботі над книгою. Окремі слова вдячності висловлюю Людмилі Поліщук за підтримку та натхнення.

Розділ перший. Формування бойової групи

Наприкінці січня 1944 року 14-та добровольча дивізія військ СС «Галичина» проходила навчання і тренування в навчальному таборі Гайделяґер, поблизу міста Дембіца. На цей момент у її лавах налічувалося близько 12 634 військовослужбовців[6], з яких 10 000 в усіх рангах були українцями. У вказаний час молоді добровольці загалом уже отримали загальний військовий вишкіл, ті з них, хто був відібраний для навчання окремих військових спеціальностей, поверталися з фахового вишколу, а унтер–офіцери й офіцери — з перевишколу. Однак навчання вояків окремих військових спеціальностей та підготовка технічних спеціалістів ще тривала. Частини та підрозділи дивізії перебували на початковій стадії формування.

Фріц Фрайтаґ

В останній тиждень січня 1944 року командир дивізії оберфюрер СС Фріц Фрайтаґ[7] був скерований на навчання на 9‑й набір курсів командирів дивізій у Гіршберґу, в Сілезії[8]. Тут він навчався із 3 лютого по 1 березня 1944 року[9]. На період його відсутності обов'язки командира дивізії виконував оберштурмбаннфюрер СС Фрідріх Байєрсдорф, командир 14‑го добровольчого артилерійського полку СС, який на той момент був найстаршим командиром полку в дивізії. Під його керівництвом дивізія мала продовжувати вишкіл та формування. Хоча Байєрсдорф перебував у дивізії лише шість тижнів, але вже встиг показати себе досвідченим фахівцем з підготовки артилеристів.

Фрідріх Байєрсдорф не мав великого бойового досвіду Другої світової війни. Проте він вирішив особисто очолити бойову групу

Тим часом, на старих польських кордонах значно активізувалися радянські партизани. Ще влітку та восени 1943 року партизанське з'єднання під командуванням С. Ковпака пройшло рейдом майже всю територію Західної України. Через кілька місяців, 5 січня 1944 року, в Західний рейд (або, як його ще називали — Львівсько-Варшавський рейд) виступила «Перша українська партизанська дивізія імені Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака», під командуванням підполковника П. Вершигори, давнього соратника Ковпака. Основною метою рейду було проведення диверсійних та терористичних актів у східній Польщі та в північно–західній Україні: руйнування шосейних та залізничних мостів, переривання армійських ліній постачання та зв'язку, нищення невеличких німецьких гарнізонів. Іншим завданням було збирання розвідувальної інформації для Червоної армії щодо пересування німецьких військ у цьому регіоні та настроїв місцевого населення перед потенційним поверненням сюди радянської влади.

Партизанська дивізія вирушила в рейд у зимові холоди та по важких теренах, але, незважаючи на це, її рух був доволі стрімким, і вже 20 січня загони Вершигори розпочали диверсійну діяльність у районі Володимир-Волинського залізничного вузла, створивши загрозу на кордонах польського Генерал-Губернаторства. До того ж, на початку лютого в цей район вийшло партизанське з'єднання генерала М. Наумова. Обидва партизанські командири домовилися діяти спільно, а 9 лютого партизанські загони Вершигори ввійшли у Львівську область[10].

Така ситуація викликала велике занепокоєння німецької влади. Виший фюрер СС і поліції у Генерал-Губернаторстві[11] обергруппенфюрер СС Вільгельм Коппе зустрівся з рейхсфюрером СС Гіммлером, щоб обговорити питання протидії партизанській загрозі. Гіммлер наголосив, що партизанів треба знищити «будь–яким засобом»[12]. У розмові рейхсфюрер СС згадав, що в Гайделяґері якраз формується галицька дивізія військ СС і припустив можливість створення на її базі бойової групи для боротьби з радянськими партизанами. Швидкий на дію Коппе, для якого партизанська загроза в цей момент була дуже актуальною і серйозною проблемою, тут же ухопився за це припущення рейхсфюрера СС і почав діяти, оформивши цей натяк у наказ, нібито від імені Гіммлера.

Вищий фюрер СС і поліції на Сході обергруппенфюрер СС Вільгельм Коппе рішуче підійшов до питання знищення партизанів. Саме з його ініціативи була створена бойова група «Байєрсдорф»

Увечері 9 лютого 1944 року Коппе зателефонував комендантові навчального табору Гайделяґер бригадефюреру СС Бернгарду Фоссу, щоб він передав у штаб дивізії «Галичина» наказ — за 24 години створити бойову групу для участі в антипартизанській акції. Сам наказ був нібито за підписом рейхсфюрера СС Гіммлера: «Дивізія негайно сформує бойову групу з метою поборення партизанських загонів генерала Ковпака, які пробилися на територію Генерал-Губернаторства. Сила бойової групи: один піхотний полк, підсилений дивізіоном легкої артилерії та саперними і протитанковими відділами. Бойова група буде підпорядкована Вищому фюреру СС і поліції в Генерал-Губернаторстві»[13].

Майже відразу бригадефюрер СС Фосс зв'язався по радіо з Головним оперативним управлінням СС у Берліні із запитанням: чи є офіційний наказ Гіммлера на формування бойової групи з дивізії «Галичина», чи ні. Звідти відповіли, що такого наказу нема. З цього приводу Фосс писав у своєму звіті від 16 березня 1944 року: «Наказ для формування бойової групи був відданий по телефону обергруппенфюрером СС Коппе, який у цьому питанні був повністю підтриманий Головним оперативним управлінням СС. Я передав цей наказ у штаб 14-ї дивізії. Усі подальші зносини