Гомер - Скорочено Іліада

в бій, але він беззбройний, він виходить з намету і кричить, і крик цей такий страшний, що троянці, здригнувшись, відступають. Опускається ніч, і всю ніч Ахілл оплакує одного і загрожує троянцям страшною помстою а тим часом на прохання його матері, Фетіди, кульгавий бог-коваль Гефест у своїй мідній кузні виковує для Ахілла нову дивну зброю. Це панцир, шолом, поножі і щит, а на щиті зображено цілий світ: сонце і зірки, земля і море, мирне місто і воююче місто, в мирному місті суд і весілля, перед воюючим містом засідка і битва, а навколо — сельщіна, оранка , жнива, пасовище, виноградник, країна свято і танцюючий хоровод, а посередині його — співак з лірою.

Настає ранок, Ахілл одягається в божественні обладунки і скликає грецьке військо на раду. Гнів його не згас, але тепер він звернений не на Агамемнона, а на тих, хто занапастив його друга, — на троянців та Гектора. Агамемнону він пропонує примирення, і той з гідністю його приймає: "Зевс і Доля засліпили мене, а сам я безневинний". Брісеїди повернена Ахілла, багаті дари внесені до його намету, але Ахілл майже на них не дивиться: він рветься в бій, він хоче мстити.

Настає четверта битва. Зевс знімає заборони: нехай самі боги б'ються, за кого хочуть! Ратніца Афіна сходиться в бою з несамовитим Аресом, державна Гера — з лучницею Артемідою, морський Посейдон повинен зійтися з Аполлоном, але той зупиняє його сумними словами: "Нам з тобою воювати з-за смертного роду людського? / Листям недовгим в діброві подібні сини людські: / Зараз цвітуть вони в силі, а завтра лежать померлі. / Чвари з тобою не хочу я: нехай вони самі ворогують! .. "

Ахілл страшний. Він схопився з Енеєм, але боги вирвали Енея з його рук: Енею не доля пащу від Ахілла, він повинен пережити і Ахілла, і Трою. Розлючений невдачею, Ахілл губить троянців без ліку, трупи їх захаращують річку, річковий бог Скамандр нападає на нього, захльостуючи валами, але вогненний бог Гефест утихомирює річкового.

Уцілілі троянці юрбами біжать рятуватися в місто; Гектор один, у вчорашніх ахіллових обладунках, прикриває відступ. На нього налітає Ахілл, і Гектор звертається до втечі, вільне й мимовільне: він боїться за себе, але хоче відвернути Ахілла від інших. Три рази оббігають вони місто, а боги дивляться на них з висот. Знову Зевс коливається: "Не врятувати чи героя?" — Але Афіна йому нагадує:

"Нехай здійсниться доля". Знову Зевс піднімає ваги, на яких лежать два жереба — цього разу Гектора і Ахілла. Чаша Ахілла злетіла вгору, чаша Гектора нахилилася до підземного царства. І Зевс дає знак: Аполлону — покинути Гектора, Афіні — прийти на допомогу Ахілла. Афіна утримує Гектора, і він сходиться з Ахіллом лицем до лиця. "Обіцяю, Ахілл, — говорить Гектор, — якщо я тебе вб'ю, то зніму з тебе обладунки, а тіла не трону; обіцяй мені те ж і ти". "Немає місця обіцянкам: за Патрокла я сам розшматую тебе і нап'юся твоєї крові!" — Кричить Ахілл. Спис Гектора вдаряє в Гефестом щит, але марно, і спис Ахілла вдаряє в Гекторово горло, і герой падає зі словами: "Бійся помсти богів: і ти ж впадеш слідом за мною". "Знаю, але колись — ти", — відповідає Ахілл. Він прив'язує тіло вбитого ворога до своєї колісниці і жене коней навколо Трої, знущаючись над загиблим, а на міській стіні плаче про Гектора старий Пріам, плаче вдова Андромаха і всі троянці і троянки.

Патрокл помстився. Ахілл влаштовує другу пишне поховання, вбиває над його тілом дванадцять троянських бранців, справляє поминки. Здавалося б, гнів його повинен вщухнути, але він не вщухає. Тричі на день Ахілл жене свою колісницю з прив'язаним тілом Гектора навколо Патроклова кургану; труп давно б розбився об каміння, але його незримо оберігав Аполлон. Нарешті втручається Зевс — через морську Фетіду він оголошує Ахілла: "Не лютує серцем! адже і тобі вже не довго залишилося жити. Будь людяний: прийми викуп і віддай Гектора для поховання ". І Ахілл каже: "повинна".

Вночі до намету Ахілла приходить старий цар Пріам; з ним — візок, повна викупних дарів. Самі боги дали йому пройти через грецький табір непоміченим. Він припадає до колін Ахілла;

"Згадай, Ахілл, про твого батька, про Пелея! Він так само старий, може бути, і його тіснять вороги, але йому легше, тому що він знає, що ти живий, і сподівається, що ти повернешся. Я ж самотній: з усіх моїх синів надією мені був тільки Гектор — і ось його вже немає. Заради батька пожалій мене, Ахілл: ось я цілую твою руку, від якої впали мої діти ". "Так кажучи, він печаль про батька порушив у ньому і сльози — / Обидва заплакали голосно, в душі про своїх згадуючи: / Старець, витягся біля ніг Ахілла, — про Гектора хороброго, / Сам же Ахілл — то про милого батька, то про друга Патрокла ".

Рівне горе зближує ворогів: тільки тепер затихає довгий гнів у Ахіловому серці. Він приймає дари, віддає Пріаму тіло Гектора і обіцяє не турбувати троянців, поки вони не зрадять свого героя землі. Рано на зорі повертається Пріам з тілом сина в Трою, і починається оплакування: плаче над Гектором стара мати, плаче вдова Андромаха, плаче Олена, через яку почалася колись війна. Запалюється похоронне багаття, останки збирають в урну, урну опускають в могилу, над могилою насипають курган, за героєм справляють поминальний бенкет. "Так воїна Гектора Трої сини хоронили" — цією рядком закінчується "Іліада".

До кінця Троянської війни залишалося ще чимало подій. Троянці, втративши Гектора, вже не наважувалися виходити за міські стіни. Але на допомогу їм приходили і билися з Гектором інші, все більш далекі народи: з Малої Азії, з казкової землі амазонок, з далекої Ефіопії. Найстрашнішим був вождь ефіопів, чорний велетень Мемнон, теж син богині; він воював з Ахіллом, і Ахілл його поруйнував. Тоді-то й кинувся Ахілл на приступ Трої — тоді-то і загинув