Джо Аберкромбі - Прекрасний негідник

крикнув він, коли один із спаринг-партнерів Глокти зігнувся вдвоє від жорстокого удару в живіт кинджалом. І відразу ж запитав себе, чого Глокта може навчити їх. Мабуть, що життя жорстоке, жахливе і несправедливе.

Глокта зі скреготом заблокував мечем клинок опонента, блискавично сховав кинджал до піхви і дав йому ляпаса, з одного, потім з іншого боку, і презирливо фиркнувши, штовхнув того на землю. Цивільні, що приєдналися до армії щоб спостерігати за військовими успіхами, пробелькотали свій захват, а супроводжуючі їх дами заворкували, помахуючи віялами в тіні навісів. Ревс стояв, паралізований почуттям вини і радості, шкодуючи, що це не він дістав цього ляпаса.

-- Ревс, -- лейтенант Вест протиснувся біля нього і опер вкритий пилом чобіт на огорожу.

Вест був одним з небагатьох підлеглих Глокти, які, видавалося, мали імунітет до його заразливого негідництва і насмілювалися виражати непопулярне занепокоєння під час його найгірших витівок. Парадоксально, він був також одним з небагатьох, кого Глокта щиро поважав, незважаючи на його низьке походження. Ревс бачив це, навіть цілковито розумів це, однак сам не міг взяти Веста за приклад. Може тому, що він був жирний. А може йому просто бракувало моральної мужності. Зрештою, як і всіх інших видів мужності.

-- Вест, -- пробурмотів Ревс краєм рота, не бажаючи пропустити ані миті вистави.

-- Я їздив до моста.

-- Так?

--Ар'єргард в повному безладі. Якщо в нас взагалі є ар'єргард. Капітан Ласкі лежить з хворою ногою. Кажуть, що він може втратити її.

-- Тоді він завжди вставатиме не з тієї ноги! – Ревс засміявся з власного жарту, задоволений своїм влучним висловом в стилі Глокти.

-- Без нього в загоні все догори ногами..

-- Ну, це їхня проблема… Давай! Давай! Ооооох! – заверещав Ревс, коли Глокта елегантно ухилився, вибив з-під противника ногу і відправив того качатися в болоті.

-- В одну кляту мить це може перетворитися в загальну проблему, -- відповів Вест. – Люди виснажені. Ледве рухаються. Валка з припасами застряла…

-- Валка з припасами завжди застряває, для них це звична справа… Ах! – Ревс ахнув з усіма, коли Глокта з неймовірною швидкістю ухилився від удару і вдарив ногою опонента – правду кажучи, майже хлопчиська – в пах так, що той зігнувся вдвоє і витріщив очі.

-- Але якщо зараз з’являться гурки… -- обізвався Вест, все ще поглядаючи, насупивши брови, на висушений сонцем пейзаж за рікою.

-- До гурків ще десятки миль. Чесно, Вест, ти постійно чимось переймаєшся.

-- Хтось повинен…

-- Тоді поскаржся лорду маршалу! – Ревс кивнув на Варуза, який майже зсунувся зі свого складного крісла, настільки він був захоплений п’янкою сумішшю з фехтувальної майстерності та знущань. – Не уявляю собі, як я можу зарадити тобі. Замовити більше корму для коней?

Пролунав різкий тріск; це Глокта поцілив плазом меча останньому противнику в обличчя і той схопившись рукою за щоку, зойкаючи від болю, подався назад на нетвердих ногах.

-- Це все на що ви здатні? – Глокта зробив крок вперед і дав одному з них, що власне намагався встати, дзвінкого копняка в сраку, зваливши його обличчям в пилюку під радісний сміх глядачів. Глокта упивався оплесками натовпу, як якась паразитична квітка в джунглях, що всмоктує соки свого хазяїна; він кланявся, посміхався, посилав повітряні поцілунки, а Ревс плескав так, що в нього заболіли долоні.

Ну й негідник цей полковник Глокта. Прекрасний негідник.

Поки трійця його спаринг-партнерів, накульгуючи, залишала огороджене місце, вкриті ранами, що невдовзі заживуть і ганьбою, що супроводжуватиме їх аж до могили, Глокта перегнувся через огорожу, за якою зібралися дами. Особливу увагу він приділив леді Веттерлант – молодій, заможній, красивій, може дещо занадто напудреній і не дивлячись на спеку, одягненій за останньою модою. Недавно одруженій, але її старого чоловіка затримали в Адуї справи Відкритої Ради. Пліткували, що він задовольняв її фінансові потреби, хоча жінки його не дуже цікавили.

Зате полковник Глокта славився своїм інтересом до жінок.

-- Можна позичити Вашу хустинку? – запитав він.

Ревс зауважив особливу манеру з якою він звертався до жінки, що цікавила його. Легенька хрипота в голосі. Підходив трішечки ближче ніж годилося. Повністю зосереджувався на ній; його погляд наче приклеювався до неї. Не варто й згадувати, що як тільки він отримував те, що хотів від підкорених жінок, ті могли хоч у вогонь скочити, але й це не змусило б його ще раз поглянути в їхній бік.

Не дивлячись на це, нові об’єкти його прихильності із шкіри пнулися, нездатні встояти перед спокусою стати тією єдиною, яка змінить тренд, , тільки щоб обгоріти в полум’ї скандалу, немов міль, що неспокійно кружляє навколо свічки.

Леді Веттерлант підняла ретельно вищипану брову.

-- Чом би і ні, полковнику? – Вона потягнулася за хустинкою, захованою в корсеті. – Я…

В неї та служниць перехопило подих, коли Глокта, затупленим кінчиком меча, блискавично висмикнув хустинку з її плаття. Серпанкова тканина, як у фокусника, м’яко пропливла в повітрі прямо йому в руку.

Одна з дам хрипло кашлянула. Інша затріпотіла віями. Леді Веттерлант завмерла з широко відкритими очима, розімкнутими вустами, рукою на півдорозі до грудей. Напевно, вони задумалися, чи полковник зміг би з такою ж легкістю розстібнути гаплики на її корсеті, будь на це його воля.

Ревс не мав жодного сумніву, що зміг би.

-- Щиро дякую, -- сказав Глокта, прикладаючи хусточку до чола.

-- Можете залишити її собі, -- пробурмотіла леді Веттерлант , дещо хриплим голосом. – Як подарунок.

Глокта посміхнувся і засунув хустинку під сорочку так, що виднівся кінчик пурпурної тканини.

-- Я носитиму її біля серця.

Ревс пирхнув. Якого серця?

Глокта понизив голос, хоча всі присутні надалі чудово його чули.

-- Може