Анна Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

закінчили обговорення матеріалу! — рявкнула позад мене Тея. — То ми вже собі підемо?

Буділь закашлялася у свій спеціальний комір, який підтримував шию.

— Але ж до кінця уроку ще десять хвилин, — заперечила вона. — Ви вже…

— Так!!!

— Але… Ну, якщо впорались із завданням, то, мабуть, можете…

— Ви просто золотко, Буділь!

Я трохи розумію Буділь, яка не горить бажанням щось пояснювати на уроках суспільствознавства. Не так легко бути почутою, коли поруч Тея.

Ще за дві секунди стається те, що й мало статися.

— Ми також закінчили!

— І ми!

— Ми — теж, уже давно!

Цього разу Буділь навіть не намагалася заперечувати. Заскрипіли й загуркали, відсуваючись, стільці та парти, здійнявся галас і гармидер. Усі посунули з класу.

Я глянула на Нільса. Ніздрі ще посіпувалися, але потроху почали заспокоюватися.

Я — теж. Нільс ніколи не чув Теїного співу, не його в цьому вина. От за два тижні, як Тея розтулить рота на конкурсі, він згадає мої слова.

Джентльмен

— Цікаво, що саме «Фьокк Йостін» гратиме на Конкурсі талантів? — озвалася я. — Якщо вже вокалісткою у них Тея, то вибір невеликий. Вона ж навіть «Бе-бе-бе, баранчику» не виведе, не зірвавшись на фальцет. Чув би ти її, коли ми ходили на хор у дитинстві! Усі випадали в осад, щойно вона роззявляла пащеку, і… Нільсе?

Я повернула голову ліворуч.

— Нільсе?

Щойно він ішов коридором поруч зі мною. Куди подівся?

Живіт скрутила судома. У нас мав бути урок фізкультури, а спортзала в іншому кінці шкільної будівлі. Дістатися туди варто було б до того, як у коридорах почнеться тлум. А я ще навіть їдальню не проминула!

— Нільсе?!

Скельця окулярів запотіли, і перед самою їдальнею я наштовхнулася на штабель із порожніми ящиками з-під лимонаду. Вежа захиталася, я злякалася, що зараз вона впаде, і мене засипле. На щастя, вежа встояла. Але то вже було для мене занадто.

— Нільсе!

— Точно щось із репертуару Ріанни, — почувся голос позаду мене.

Я обернулася.

Нільс!

Я полегшено зітхнула. Він просто трохи відстав. Мала б здогадатися. Зазвичай, розмовляючи, я пришвидшую крок, а Нільс не встигає за мною, бо має надто короткі ноги.

— Хто б сумнівався! — пирхнула я. — Якщо Тея зуміє хоч щось з неї витягнути своїм голосом.

— Може, Бейонсе? — вгадував далі Нільс. — Або Селена Ґомес?

Я закотила очі.

— Та ж не гратимуть вони хіти Джастіна Бібера! — сказав Нільс. — Ще того бракувало!

Ми перезирнулися й захихотіли.

І обоє знали, з чого посмішкувалися. Згадали одну історію з літа.

Ми з Нільсом грали в карти в моїй кімнаті, як раптом почули голоси за вікном. За тридцятиградусної спеки вікна були розчинені навстіж.

— Що скажеш про «Бойфренде»? — запитав один голос.

— Зовсім незле, — відповів другий.

Я нашорошила вуха. Можливо, у мене й поганий зір, але на слух не скаржуся. Дуже скоро ми зрозуміли, хто там балакає. Маґнус, Фелікс та Бйорн Інґе обговорювали назву нового музичного гурту. Фелікс — мій сусід. Вікно його кімнати — просто над вікном моєї. Тому я знаю, яку музику він слухає.

— «Бойфренде»! — вигукнув Бйорн Інґе. — Here соmе The Boyfriends!

— Give it up for The Boyfriends! Що ж, звучить непогано!

Можливо, так і назвали б вони свій гурт, якби Фелікс усе не зіпсував.

— If I was your boyfriend, Id never let you go, — раптом замугикав він, як ото іноді мугикаєш собі під ніс, навіть не усвідомлюючи, що співаєш. — Keep you on mу arm girl, youd never be alone. I can be a gentleman, anything you want…

— Що? — урвав його Бйорн Інґе. — Що це було?

Голоси стихли.

— Це був Джастін Бібер? — запитав Маґнус.

— Н-н-і, — затинаючись, пробурмотів Фелікс.

— Так! Це був Джастін Бібер! — уже ствердно вигукнув Маґнус.

— От дідько, Феліксе! — вигукнув Бйорн Інґе. — Ти співав Бібера!

— Не співав! — верескнув Фелікс. — То мелодія з… хіт Майкла Джексона! Fuck Justin!

Так з’явилася назва «Фьокк Йостін».

Ми проминули кабінети восьмих, дев’ятих і десятих класів. Ось уже й спортзала. Дзвоник з уроку ще не продзвенів. Ще ніхто голосно не прошепотів жодної мерзоти мені в спину, не кинув жодним лайливим словом в обличчя. Однак на душі вже стало тоскно.

— Я знову зовсім скисла, — пробурмотіла я.

— Чому? — запитав Нільс.

— Чому???! — гнівно перепитала я. — Уявляєш, як це зле?!

— Та якщо Тея така дурепа набита, як ти кажеш, і зовсім співати не вміє, то вона нізащо не виграє Конкурс талантів цього року. Це ж добре? Хіба ні?

— Та воно добре, але трагічно для «Фьокк Йостінів»! Вони точно виграли б без неї!

Нільс повернувся до мене.

— То ти більше переживаєш за те, щоб вони виграли, а не за те, щоб провалилася Тея?

Я відвела погляд.

— Ага, — усміхнувся Нільс. — Тоді ти сильніше закохалася, ніж я собі гадав.

Я промовчала. Зніяковіла не від його слів. Ми з Нільсом ніколи не мали таємниць одне від одного. Він знає, хто мені подобається, і таке інше. Просто дивно було почути вголос від нього щось подібне. Я не вважаю, ніби маю право закохатися у когось. Та й у мене навряд чи хтось закохається.

Я так думаю…

— До речі, — звернув Нільс на інше. — Підеш коли-небудь зі мною на скейтрампу?

Я глянула на нього.

Зазвичай Нільс не питає, чи я кудись з ним піду, бо знає, що волію сидіти вдома. Однокласники вважають, що я страшенно сором’язлива, ніколи ні з ким не гуляю після школи й майже ніколи не розтуляю рота на уроках. Насправді я не аж така сором’язлива. Просто не люблю, коли на мене витріщаються. А вони саме витріщаються, щойно я заговорю чи з’явлюся на скейтрампі.

— Ненадовго, га?

Я наморщила носа.

— Ну будь ласочка! — наполягав Нільс. — Бйорн Інґе й Фелікс дражнять мене, що я не маю друзів. Але ж це не так. Я маю тебе!

Мені аж сльози виступили на очах.

Трохи від радості. Але більше від смутку. Я ж розуміла, що мали хлопці на увазі. А мали вони на увазі те, що я як друг — порожнє місце.

— Невелика радість дружити зі мною, — пробурмотіла я.

— Ну, дружити з тобою — не найгірший варіант, — заперечив Нільс.

Саме тому нам так добре удвох, Нільсові й мені. Ми чесні одне з одним. Я серджуся і фиркаю, коли Нільс поводиться по-дурному, а він ніколи не намагається прикрасити правду, якщо це стосується мене. Каже усе, як є.

Я не найгірший варіант… Селіна в паралельному класі має церебральний параліч і пересувається на візку, а