Олександр Сергійович Подерв'янський - Рух життя, або Динамо

Вєнік (тихо, зловісним голосом). Того ніхто не знає. Ключа загубили. Одні кажуть, шо там гестапо було, а старий Кіндрат, ну шо ото від самогонки помер, казав, шо тіатр…

Туз. Це отой, що медекспертиза написала: «Тело прожгло діван»?

Вєнік (хрипко). Той самий.

Йонатан. Та… Шо тіатр, шо гестапо – один хуй.

Шурон. А ти шо, в тіатрі був?

Йонатан. Ми з Людкою осінню в Київ їздили, нашого собаку в'язати. То Людка приїбалась: «Пайдьом в тіатр, да пайдьом в тіатр». То пішли…

Шурон. І шо?

Йонатан. Та нема на шо дивитись! Одні підараси…

Вєнік. Та, Йонатан, не пизди!

Йонатан. Шо, я підарасів не знаю? Одні підараси, і ще прийомчики один одному показують, оті, якїх, джіу-джитсу! Ашо воно там робиться – хуй просциш… Я думав, там хоч актриси такі степенні будуть, нема жодної! Самі тільки підараси. Ну я бачу таке діло, то ломанувся в бухвет і там всю другу серію просидів. А Людці сподобалось…

Депутат (у телевізорі). Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян…

Вєнік. І ото буває, вночі гупають, а потім наче собака скавчить…

Туз. То, мабуть, гестапівська вівчарка.

Вєнік. Я тут одного стрів з такою. Стою я в галантереї і дивлюсь собі зубні щітки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сім копійок, коли оце заходе в отдел з собакою і каже: «Покажите мінє єтот відєомагнітофон». То я йому і кажу: «Откуда ти такой смєлий?» А він каже: «З Ракітного». Я один раз махнув ниткою, то він одлетів на шість метрів двадцять п'ять сантиметрів. А він каже до собаки: «Джек, фас!» То я йому кажу: «Давай сюда твого собаку! Я його порву!»

Йонатан. Мені раз Шаленчиха казала…

Вєнік. Я тобі, Йонатан, так скажу, тільки потім не кажи, шо я не казав…

Йонатан. Ну шо?

Вєнік. В Шаленчихи мандавошки.

Вареник. Вона вопщє дурна. Я їй кажу: «Ходім разом на базар носки продавать. І тобі, і мені вигодно». Приходим, розкладаєм товар, а вона: «Ігор, я хочу піва». Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: «Ігор, я хочу водки». Я їй кажу: «Шаленчиха, мені так невигодно», – а вона: «Какой ти скучний!». Це я скучний! А вона, блядь, весела!

У двері з написом «Nirvana» гупають.

Вєнік (з п'яним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері.)

Йонатан. Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.

Туз. Ати шо, читав?

Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь, про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: «Люда, ми так не договарювались».

Вєнік. Я тобі так скажу, Йонатанді стєнкі, книги – то дурне діло. Всякій ремонт надо починати з сантехніки.

Туз. Ти тоже, Вєнік, розпиздівся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дівся, коли нас з Бліном ракітнянські пиздили?

Вєнік. Хлопці, понімаєте, тоді так срати захотілося, прямо біда. Ну їй-бо, не брешу! Не вірете? Я можу гавно показать!

Хлопці з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю інформацію. І саме в цю мить входить Шаленчиха.

Вона здорова і гарна молодиця, її вульгарне і неохайне вбрання пасує їй краще, ніж вишукані італійські шмотки українським поп-зіркам. З двох висказаних вище припущень: а) Шаленчиха «робить»; б) у Шаленчихи мандавошки, – ми схиляємося в бік останнього. В руці у Шаленчихи клітчата торба мандрівних «човників», під пахвою – журнал «Парад».

Шаленчиха. Привіт, «Компана»! Я вам почитати принесла!

Йонатан. А ти вмієш?

Шаленчиха (сідає і без зайвої церемонії наливає собі гранчака). Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан. (Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку і смачно хрумкає огірком.) От дивіться, що тут написано. (Розкриває журнал «Парад» і читає в голос.) «Я, конечно, некоторое время очень плотно тусовала. Но єслі хто думає, шо бить супєрлєді легко, то ето ашибка».

Вєнік. Но і трудного тоже нема ніхуя.

Шаленчиха. Це тобі, Вєнік, всьо лігко в жизні дається. А в жінок жізнь трудная. Осьо, дивись! (Читає.) «Кстаті, благодаря опщенію з тусовкой я розширіла круг своїх інтєрєсов, а ето ізбавіло міня от снобізма в манєрє одіваться. Хотя порой, когда я надіваю Дону Каран, мінє кажется, что міня ето взросліт».

Йонатан. А тебе зато, Шаленчиха, всьо молодіт, яку б хуйнюти не наділа.

У двері з написом «Nirvana» гупають, за дверима чути скавучання собаки.

Депутат (у телевізорі). Росія і Біларусь – це наші брати, а брати повинні жити разом, в одній хаті, бо як сказав поет: «В одній хаті – одна правда, й сила, і воля».

Гупання, скавучання і депутатська промова зливаються в єдину какофонію.

Вєнік. Живу, як в дурдомі. Вчора жаба, сьогодні – ці привиди гестапівські!..

Вареник. А зуби тобі хто вибив?

Вєнік. Зуби – то хуйня. Я того казла знайшов. Вечором прихожу, так легенько двері відчиняю носаком. В хаті його радіхони сидять. Я зразу сокиру в стіл: «Ось-ось-о тобі!» Питаю: «Де ваш казьол?»

Шурон. А вони?

Вєнік. Та нічого. Я взяв діньгами.

Гупання в двері і скавучання собаки стали вже звичними. До цього додається ще новий звук. Це звук ключа, яким безпорадно совають у замку.

Вареник (злякано). Блядь, це німці! Пацани, точно!

Шурон (до Йонатана). Йонатан, а шо там у Ніцше про таке написано?

Йонатан. У Ніцше написано: «Не бздо в каністру!»

Вєнік підбира з підлоги важку і гарну деталь сантехніки, зроблену з нержавейки, і становиться в античній позі біля дверей. Хлопці озброюються арматурою. Шаленчиха без всяких зусиль дістає