Олександр Сергійович Подерв'янський - Герой нашого часу

class="p1">Ахванасій. Диви, Савка, мамка нехуйова.

Савка. Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.

Ахванасій. Було б время, можна було б зайня тися. Неохота тока мудохатися.

Горгона Пилипівна. Рєбята, ви нє студєнти, случайно?

Савка (спльовує). Ми доктори, нахуй.

Горгона Пилипівна. Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у меня сєстра в горо дє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, інтє рєсно – новая жизнь. А у молодьожі сєйчас вообщє тяга к знаніям. Я б, кажется, всьо б отда ла, чтоб знов ето всьо пєрєжіть – такой ето кайф. Так, что лі, по-вашему, називаются еті ощу щєнія? Ви нє смотрітє, што я старая, я ваші еті молодьожниє слова знаю, сама такая була. І випить могу, і поговоріть, і поспоріть. Ну от, скажітє – хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мне жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу, молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорітє! Для мєня, єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт!

Під час балачок Горгони Пилипівни Савка і Ахванасій сидять мовчки, дегенеративно відкривши роти, як то роблять хворі на аденоїди, і мовчать.

Горгона Пилипівна. От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, – і завідую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєді!

Ахванасій. Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо – хуй просциш.

Савка. Переїби, шоб не пизділа.

Ахванасій пиздить Горгону Пилипівну.

Горгона Пилипівна падає довго і важко, як мішок з гавном.

Входить Хабібулін з відром, у відрі кипить борщ, зварений з орла.

Хабібулін. Ми з неї тоже будєм борщ варить, чи може так зажарім, нахуй, да і з’єдім?

Савка. Чурка хуєв! Скіки тєбя учіть можна, блядь! А шо, борщ залупою їсти будем?

Хабібулін похапцем кидається за ложкою.

Тим часом Ахванасій витаскує з борща противну орлячу голову і висмоктує в неї мозги.

Ахванасій. Ти, Савка, попробуй! В голові фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.

Дія третя

В горах.

Єгорка Іванцов, геолог і дурний кацап, і Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти, рвут траву і собірают камні.

Єгорка Іванцов (наморщивши лоба). Врємя собірать камні і врємя іх разбрасивать, как ви счітаєтє, Васіліса Єгоровна?

Васіліса Єгоровна. Об чом ви щас думаєтє, Єгорка?

Єгорка. Єслі чєстно, то я думаю о вас, Васіліса Єгоровна.

Васіліса Єгоровна. Вот как! Ето уже становітся інтєрєсно. І что же ви обо мнє думаєтє?

Говорячи всю ету мульку, Васіліса Єгоровна прінімаєт очароватєльную позу, стріля глазами в різні боки і поправля на головє волоси красівими жестами рук.

Єгорка Іванцов. Я думаю, что такая женщіна, как ви, должна украшать жизнь мужчіни, Васіліса Єгоровна. Можно, я вас поцелую?

Васіліса Єгоровна. А вот етого как раз і ніззя.

Єгорка Іванцов. Как же так, почєму ніззя?

Васіліса Єгоровна. А так, ніззя і всьо.

Васіліса Єгоровна показує Єгоркє Іванцову кончік язика, отчєго дєлается єщьо прєкраснєй. Саме в цю мить з’являється Савка зі своїми учнями – Ахванасієм і Хабібуліним.

В руках у Савки камінь, який він тупо підбрасує в руці.

У Ахванасія в руках кусок іржавого дрота, який він, сам не знаючи для чого, підібрав з підлоги.

У Хабібуліна в руках забитий ховрашок, котрого він несе за задні ноги.

Ахванасій (показує на Єгорку і Васілісу). Диви, Савка.

Хабібулін. Синка раз запиздячить, і піздєц йому буде.

Єгорка Іванцов (побачивши Савку з компанієй). Товаріщі, сюда ніззя, тут гадюк много, укусят!

Ахванасій. Пригай вніз, синок хуєв, пока я разрєшаю!

Єгорка Іванцов (виймає геологічєскій молоток). Тока попробуйте подойті, уркагани, всєх повбиваю!

Під час цеї гнєвної речі Хабібулін кида в Єгорку ховрашком і влучає йому в їбальніка. Єгорка падає і плачучи повзе з гори вниз. Васіліса Єгоровна, яка безперечно вважає, шо щас її нємєдлєнно будуть їбати, гнєвно свєрка глазами і робить хорошу міну при поганій ігрі.

Васіліса Єгоровна. Тока попробуйте подойті, подонкі, я брошусь уніз!

В словах Васіліси Єгоровни бринить надія на те, шо, может, всьо обойдьотся тіхо-мірно і їй не прийдьотся цього робить.

Савка. Пригай, нахуй!

Ахванасій (запопадливо). Так шо, Савка, може їбати і нє будем, мєнє шо-то нє хочєтся…

Хабібулін (запопадливо). Нахуй она нам така здалась. Правда, дядя Савка?

Васіліса Єгоровна. Хлопчики, та ви шо?

Савка. Пригай, нахуй!

Васіліса Єгоровна. А может, давайтє поговорім, рєбята. Ви ізвінітє, я сначала, було, подумала, шо ви жлоби, так вийшло случайно. Ви мнє даже понравілісь, я даже подумала, какіє інтєрєсниє пацанчікі в горах гуляют…

Васіліса Єгоровна починає роздягатись, стоячи на краю обрива.

При цьому вона прєлєстно висовує кончік язика.

Савка. Ця хуйня тобі нє допоможе. Хлопці, будєм грать в ігру «Артілєрія бьйот по своїм».

Савка і хлопці набирають повні жмені каменюк.

Васіліса Єгоровна, стоячи на краю обрива, іздає пронзітєльний крик і взмиває ввись. Деякий час вона кружляє в повітрі, потім безвозвратно ісчєзаєт в разрєжонних пространствах горного повітря.

Савка, Ахванасій і Хабібулін стоять мовчки, над ними літають орли. Хабібулін і Ахванасій чухають потилиці.

Ахванасій. Заїбали, курви, чи женщіни, чи, може, якісь кури, хуй просциш…

Завіса

Пацавата iсторiя

П’єса з театрального життя

Дійові особи

Гриша Нєпєйвода, карлік з театрального коллєктіва «Орфєй і Еврідіка».

Вася і Пєтя Твєрдохлєбови, ліліпути з коллєктіва «Орфєй і Еврідіка».

Гнат Пилипович Рак, іграющій режисьор і іспол нітєль ролі Орфєя.

Лариса Сидорівна Сало, ісполнітєльніца ролі Еврідікі.

Коля і Поля, ідіоти-дауни.

Люба Неїжмасло, женщіна-коняка з конкурірующего коллєктіва «Арієль».

Льова Ковбаса і Стьопа Хулімулін, горбуни з коллєктіва «Арієль».

Клім Моісєйович Кац, головний режисьор народного театра імені турецького комуніста Залупа Хуйбердиєва.

Уляна Юхимовна Світисонечко, юродива старушка.

Дія перша

Кабінет Кліма Моісєйовича Каца.

В кабінеті сидить Клім Моісєйович, зайнятий у справах.

Входить Гнат Пилипович Рак, Гриша Нєпєйвода і ідіот Коля.