Pyotr Ivanovich Franco - Дядько Шкіпер, Pyotr Ivanovich Franco

«А хто там тебе знав, Горпусю, коли ти до гурту добєшся?» гукнув дядько, «а тут ось добрий чоловік нагодився, що на зароблені могорича поставив, людий пошанував».

Очи Горпини спинилися на мені на короткий, ах, так короткий мент; цілий погляд її блискучих очей говорив:

«Пху! якесь опудало заморене!»

Дядько шкіпер зрозумів її погляд, бо весело промовив:

«А ось підгодуємо, гарний матрос вийде, на місяць згодився!»

Під другим допитливим поглядом Горпини я очевидно почервонів і спустив очи, так, щоби Горпина вважала мене за несміливого та взяла мене під свою опіку. Враз щось здорово штовхнуло мене під бік, і маат гукнув:

«Щуре сухопутний, піднеси Горпині Іванівній чарочку з поклоном!»

Я схопився як опаревний! Це ж мабуть її чорні очи так мене причарували.

«А ти, щуре, на Горпину не задивляйся, бо вже не один на цьому голову скрутив!», зареготався дядько шкіпер, «це наша хазяйка на скунері».

«Ще й відьма чарівниця!» задзвеніла дукатами на шиї Горпина, «бережися моїх чарів і близько не підходь».

Горпина взялася попід боки, Її жива вдача була розохочена горілкою.

«А ну, Юрку, джиґунистого!»

Дрібний козачок червінцями посипався по покладі судна. Підківки чобіток Горпини зацокали, усе тіло вигиналося змією у такт, що раз живущої музики,

Враз перед Горпиною пустився у присюди Панько. Та не вспів Панько піднятися перед Горпиною, щоб обкрутити її, коли полетів убік і гепнувся прямо коло мене на поклад.

Перед Горпиною стояв маат! Із затиснених зубів Панька вирвалося люте проклятє. Його зуби виразно заскреготали, наші погляди стрінулися і він затиснув пястук у напрямку пари танцюючих!

«Хто це та Горпина?»

«Ніби не знаєш? Її дядько ще малою у гавані найшов. На кораблі виросла і бач якою красунею зробилася, на нас матросів і дивитися не хоче. Тільки я дібюся, що моєю буде, хоч би прийшлось маата до рекінів[2] послать!» Його очи дико засвітилися, а права рука витягнула з кишені і заховала назад фінський ніж. «Ще не пора».

На судні все йшло своїм ходом. Коло компаса мінялися по черзі дядько, маат і молодий матрос. Я особливо любив стояти коло компаса, коли черга приходила на Панька. Попри свою нещасну любов до Горпини і попри люту ненависть із зависти до маата, був це весельчак із деякою освітою.

«Ей, Юрку, який вітер?» гукнув бас дядька шкіпера.

«От чорт, гудить, що й власного слова не чути», аж здрігнувся Панько.

На сходах показався Юрко, поглянув на паруси. що надувалися при гострому вітрі і гукнув у каюту дядька шкіпера.

«Добрий вітер!»

«Ну, Юрку, світи лямпадку св, Миколаєві, недаром нам вітер добрий послав!»

Я поглянув через віконце під компасом. Дядько шкіпер простягнувся на койці, так, що голова була під самим компасом. Погляне дядько в гору, так і бачить через віконце стрілку компаса і бачить курс.

Скунер під острим вітром, легко похилився на бакборт* і мчав по спокійних, лінивих хвилях.

«Оце засне тепер дядько шкіпер, а вітер свіжіє, треба буде за пів години парусів убрати».

Дядько шкіпер, який пів ночи простояв коло компаса, потягає з пляшки, глядить ще раз на компас, помічає точно нордост курс і перевертаєвться на другий бік.

«От і не заснеш!» каже Панько і кричить за хвилину в каюту:

«Вітер упав!»

Дядько схапується з койки і зразу здивовано, а далі люто глядить на компас. Курс добрий. Поволи підіймається, і ми чуємо, як він виходить з каюти. У цю ж мить повертає Панько руль на штаєрборт* і вітрила безсило лопочуть. Голова дядька показується із люка.

«Ну що там за вітер?»

«От нікуди не годиться!»

«Гм! Юрку!» дзвенить могутній бас, «гаси лампадку; що я даремно оливу світить стану? Горпино!»

«А чого вам, дядечку?» роздається свіжий голос із комбузи.

«А в тебе нема чого?»

«А вам чого?» питає лукавий голос, «мягкого чи твердого?»

«А хоч би медведя вджигони!»

Не вспіла голова дядька заховатися під люком, коли Панько повернув руль на бакборт. Вітер надув паруси, і скунер став на старий курс, та немов степовий кінь помчав по легко зхвильованому морі.

Із під фок машту піднявся маат. Уста перекривив йому зїдливий усміх:

«Ведмедя йому забагається. Горпину зове!»

Я бачив крізь долішне віконце прямо під компасом, як дядько шкіпер, поглянув у гору, ствердив правильний курс та як приязно поклепав Горпину по личку, беручи з її рук ведмедя. Дядько притулив кухлик до уст, вицідив половину і крякнув задоволено:

«А гой, як добре! Ану хай тебе поцілую!»

Але Горпина немов змійка виховзнулася йому з рук і стала тікати по каюті.

Я стояв наче очарований! Важкий, велитенський дядько шкіпер бігав за дівчиною наче дітвак. Нечайно хтось здорово штовхнув мене під ребра і заняв моє обсерваційне місце. Це був маат. Його очі прямо витріщилися, а пястуки стискалися.

Панько з затисненими зубами і грізно нахмуреним чолом стояв коло руля і держав курс. Клівер скрипів, паруси надувалися, скунер скакав з хвилі на хвилю. Я бачив, як пристрасти розгорялися, а одначе, коли я в Таганрозі, замісць пропити свій зарібок, купив собі гарний матроський одяг, а для Горпини шовкову хустку замість «могорича», я бачив, я бачив що її Очи чимраз частіще спинялися на мені. Мені жаль було одного Панька!

«Дядьку шкіпер! вітер свіжіє!»

«А гой! Юрку, а який вітер?»

Із люка знов показалося безвусе обличчя Юрка, який гукнув у низ:

«Чудесний вітер!»

«А гой, тумане, скоріш, світи лямпядку перед образом св. Миколая! Бач попутний вітер послав».

На овиді хмари погустійшали, вершки хвиль вкрилися білими гривами. Легка бріза перейшла поволи в свіжий вітер, що дув поривами.

«Дядьку шкіпер! Свіжіє!»

«Оце чи не забогато оливи клятий Юрко підлив, ніяк не догодиш! Гаси лямпадку, а не то паруси позриває!»

Але вітер переходив у бурю. Шкіпер стояв на містку, провірював курс, та затурбовано відчитував барометр. Вітер грізно свистів у линвах, судном гойдало як колискою. Якірні ланцюхи понуро побренькували за кождим поворотом. Скунер поволі вужем пробивався проти вітру. Великі хвилі грозили залити поклад.

«А гой! Усі люки закрити!»

Моряки виконували прикази так швидко і зручно, що я не пізнавав цих людей. Я працював з Паньком, стягав линви, закривав ілюмінатори*, взагалі старався держати на ногах. Судно, особливо на поворотах, немилосерно гойдало з переду в зад.

Дужий бас дядька шкіпера покривав бурю:

«Безань здовж».

«Не витріщай очей!» гукнув мені маат, «тягни безанну», і штовхнув мене до фок