Salamander - Темні нащадки, Salamander

Аурелія працювала в маленькому книжковому магазині кілька годин поспіль, старанно розставляючи книги на свої місця та допомагаючи клієнтам із вибором. М'яке світло настільної лампи над касою створювало затишну атмосферу, але не могло приховати її втоми. З кожною хвилиною вона відчувала, як її сили вичерпуються, але до вечора покупців майже не залишалося, і вона дозволила собі трохи розслабитися, притулившись до високої книжкової полиці. 

Погляд Аурелії ковзав по полиці з новинками , шукаючи щось цікаве. Її увагу привернула книга з яскравою обкладинкою, та думки вже давно віднесли її далеко звідси. Часом вона думала про те, як змінюється її життя з кожним днем.

Зробивши останній обхід магазину, Аурелія вимкнула світло, замкнула двері і вирушила додому. На вулиці вже сутеніло, але її це зовсім не тривожило. Навпаки, темрява приносила їй відчуття спокою та свободи. Місто, з його широкими проспектами та вузькими провулками, було для неї ніби величезним лабіринтом, де вона завжди знаходила шлях.

Дорогою додому вона згадала, що сьогодні Лукас, її хлопець, мав повернутися раніше. Її губи самі собою викривилися в усмішці, коли вона уявила, як він, напевно, вже зайняв улюблене місце на дивані й дивиться черговий фільм.

Коли Аурелія відчинила двері квартири, її очікування справдилися. Лукас лежав на дивані, обіймаючи подушку, а на екрані телевізора йшов старий чорно-білий фільм. Його світле волосся розсипалося по подушці, а блакитні очі ледь піднялися до неї, коли він почув звук дверей.

— Привіт, — усміхнулася вона, підходячи ближче та нахилившись до Лукаса, щоб поцілувати його в щоку.

— Привіт, як пройшов день? — спитав Лукас, не відриваючи погляду від екрану, але усмішка вже грала на його губах. Не відповідаючи, Аурелія вмостилася поруч із ним, притулившись до його теплого тіла. Вона відчула, як його руки обіймають її за талію, і насолоджувалася тим, як затишно їй поряд із ним. Його присутність завжди приносила їй спокій і відчуття дому.

— Що дивимось? — запитала вона, притискаючись до нього ще сильніше, ніби намагаючись стати з ним одним цілим. Її голос був м'яким і заспокійливим, неначе вона хотіла поділитися своїм затишком з ним.

Лукас не відповів одразу, лише обняв її ще сильніше і поцілував у лоб, його губи теплими і ніжними.

— Старий фільм про фейрі, — нарешті озвався він, усміхаючись так, ніби знав, що це її зацікавить.

Сірі очі Аурелії одразу засяяли, і вона трохи піднялася, щоб подивитися на екран. Її серце наповнювалося радістю, коли вона бачила на екрані чудові краєвиди та магічні створіння. Вона любила такі історії — про таємничі світи, стародавні королівства і магію, яка могла принести як радість, так і біль.

— Ти знаєш, що я обожнюю ці історії, — усміхнулася Аурелія, погладжуючи його руку. — І ти не вірив мені, коли я розповідала, що колись світ фейрі був єдиним двором, де всі — і світлі, і темні — жили в одному світі.

Вона говорила це з такою пристрастю Лукасу це здавалося дивним, але він ніколи не перебивав. Її голос наповнював кімнату таємничістю, а її очі відбивали світло екрану, наче в них горіли невидимі зірки.

Він перевернувся на бік, щоб краще бачити її обличчя.

— Ну, я досі не розумію, чому ці фейрі так важливі для тебе, — зізнався він, піднявши одну брову. — Це ж лише вигадки, казки...

Аурелія посміхнулася, проводячи пальцями по руці Лукаса. Її дотик був легким, але теплим, таким, що міг заспокоїти навіть найсильнішу бурю. Вона відчула, як його тіло розслабилося під її дотиком, і її серце наповнилося ніжністю.

— Я знаю, що для тебе це просто казки, — сказала вона, трохи нахиливши голову, її сірі очі засяяли загадковим блиском. Вона наче перейшла у світ своїх думок, а слова текли самі собою, розкриваючи щось давно забуте.

— Але для мене ці історії — це більше, ніж просто вигадки. Вони допомагають мені вірити в те, що в нашому світі теж може бути місце для магії, для чудес. Це нагадування про те, що навіть у найтемніші часи є надія і світло.

Лукас слухав її, зачарований тим, як вона з таким захопленням говорила про ці історії. Він міг бачити, як ці казки оживають у її уяві, як вони стають частиною її самої. Його рука обійняла її ще міцніше, і він відчув, як їхні серця билися в унісон.

— Колись, багато років тому, всі фейрі, і темні, і світлі, жили в одному дворі. Їх об'єднувала величезна сила, а правили ними король і королева, старі, як сам світ. Вони були безсмертними, але... — Аурелія зробила паузу, щоб підкреслити драматизм моменту, — вони вкрали своє безсмертя.

Лукас підняв брови, але не перебивав. Його блакитні очі були прикуті до неї, і хоч він не зовсім розумів, куди вона хилить, йому було цікаво.

— Вони взяли його в іншої цивілізації, — продовжила вона, її голос став м'якшим, майже шепотом. — Та цивілізація давно зникла, зруйнована їхньою жадібністю. І хоча безсмертя зробило короля і королеву могутніми, воно також змінило їх. Вони стали... егоїстичними, байдужими до свого народу, думаючи лише про свою силу.

Вона зупинилася, щоб знову подивитися на Лукаса, наче хотіла впевнитися, що він досі слухає. Його обличчя було спокійним, але в його усмішці було щось особливе — ніжність, змішана з цікавістю.

— Продовжуй, — тихо сказав він, стискаючи її руку.

Аурелія легенько засміялася, ніби він дав їй дозвіл розповісти щось дуже особисте.

— Ти, мабуть, думаєш, що це все вигадки, але для мене ці історії... як частина чогось більшого, що я не можу пояснити. Коли я чую їх, я ніби відчуваю, як цей світ оживає переді мною — її голос затих, а погляд знову повернувся до Лукаса.

Він подивився на неї з теплом і розумінням.

— Для мене не має значення, чи це вигадки, чи ні, — сказав він, нахилившись ближче. — Важливо, що вони важливі для тебе.

Його слова змусили її серце трохи швидше забитися.

— І що сталося далі? — спитав Лукас, його голос був спокійним, але з ноткою щирої зацікавленості.

Аурелія трохи нахилила голову, її погляд знову поринув у давні історії, що здавалися їй майже реальністю.