Алина Фенчак - Як Мар'яна війну переживала , Алина Фенчак

РОЗДІЛ 2 Відключення світла

 

Наступні дні злилися в одне сіре тло. То був не просто страх — то була невідомість, що змушувала серце Мар’яни стискатися щоразу, коли лунала сирена чи гуркіт десь у небі.

Світло зникло. Один день. Другий. Третій.

Увечері хата тонула в темряві. Лише свічка — єдине джерело тепла і світла — тремтіла на столі. Телевізор мовчав. Телефон заряджали через стару павербанку, яку економили як скарб.

Води не стало. Кран мовчав, як і весь будинок. Мар’яна ходила з пляшками до колодязя, обмотана курткою поверх халата.

А тоді — перші обстріли. Віддалені, але чіткі. Земля тремтіла.

Мар’яна сиділа біля вікна й тихо шепотіла сама собі:
— Ми вистоїмо. Ми сильні. Ми живі.

І в той момент, серед вибухів і темряви, вона повірила: все минеться. Бо навіть у пеклі людина здатна тримати світло в серці. І це світло називалося надією.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍