Тіна Волф - Помилково заручені, Тіна Волф

Розділ 1

Аліна заходила до офісу точно о 8:50. Не раніше і не пізніше. Якщо приходити занадто рано, доведеться пити каву в компанії Ірини з бухгалтерії, яка могла годинами розповідати про своїх котів. А якщо запізнитися бодай на хвилину, є шанс перетнутися з шефом, і він знову почне читати лекцію про важливість пунктуальності — навіть якщо вона єдина в компанії ніколи не порушувала дедлайни. 

Тому 8:50. Як швейцарський годинник. Без затримки ні на одну секунду, вона о 8:51 вже у своєму кабінеті, якщо його можна так назвати. Він швидше нагадував операційну: стерильна чистота, жодного зайвого папірця, жодної пилинки. Навіть кактус на підвіконні стояв, наче солдат на параді, – чітко по центру.

Але цього ранку, коли вона зробила кілька кроків у напрямку свого столу, хтось із колег голосно вигукнув: 

— Ого, Аліна! А в тебе що, новий бойфренд? 

Вона здивовано підняла голову й побачила, що всі погляди спрямовані не на неї, а на двері за її спиною. Відчуваючи неприємне передчуття, Аліна повільно обернулася. 

І, звісно ж, там стояв Михайло. Її сусід, її найбільше роздратування, її особистий хаос, який чомусь з’явився у її офісі о цій годині ранку. 

— Привіт, сусідко, — весело промовив він, підморгнувши їй. 

Аліна зрозуміла, що її бездоганно спланований день тільки що зруйнувався. 

— Що ти тут робиш?! — зашипіла вона, швидко підходячи до нього, щоб не давати колегам більше приводу для пліток. 

— Ой, не дякуй, — відповів він, невимушено посміхаючись. — Учора ти забула ось це. 

І він простягнув їй золоту каблучку. 

Аліна закліпала очима, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Це була її каблучка, та сама, яку вона, ймовірно, загубила вчора, коли вони сварилися через його музику. І тепер цей ідіот приволік її сюди, просто в її офіс, щоб урочисто повернути їй прикрасу? 

— Ти… серйозно? — прошипіла вона, намагаючись забрати каблучку. 

Але Михайло, замість того щоб просто віддати її, взяв її руку і повільно, майже театрально, надів каблучку дівчині на палець. 

І саме в цей момент у дверях з’явився бос. 

Коли Аліна усвідомила, що бос спостерігає за тим, як Михайло ніжно бере її за руку й повільно надягає каблучку на її палець, її вигляд був… скажімо так, не зовсім гідний нареченої. 

Її очі розширилися від шоку, а зіниці тремтіли, ніби намагаючись збагнути, що тільки-но сталося. Від нервового потрясіння одна брова піднялася вище за іншу, надаючи їй виразу абсолютно збентеженої людини, яка ще секунду тому була господинею свого життя, а тепер стоїть у центрі комічної вистави. 

Губи ледь відкрилися, готові щось сказати, але нічого, крім переривчастого вдиху, не вирвалося. Щоки раптово спалахнули рум’янцем — не через ніжність моменту, а через гнів і паніку.  

Строгий діловий костюм: приталений піджак і класичні брюки, зазвичай додавали їй впевненості. Але зараз ця впевненість випарувалася. Вона відчувала, що піджак раптом став на розмір меншим, а сорочка наче задушила її під горлом. 

Аліна стояла, скута, ніби статуя, її тіло напружене до межі, руки нерухомі, а пальці так і застигли в моменті, коли каблучка вже була на місці. В голові проносилися сотні варіантів, як пояснити цю ситуацію, але всі вони здавалися однаково безглуздими. 

Бос дивився на неї з хитрою посмішкою, і Аліна відчула, як її внутрішній світ руйнується. 

Михайло у цей момент виглядав так, наче він не просто вручав каблучку, а був зіркою романтичного фільму. Усе його обличчя світилося задоволенням, а в очах блищав той самий небезпечний вогник — той, який говорив: «Я просто обожнюю цей хаос». 

Його темне волосся, як завжди, було злегка скуйовджене, але цього разу додавало йому не лише художньої неохайності, а й ще більше того богемного шарму, який міг звести з розуму когось менш стійкого, ніж Аліна. Куточки губ були підняті у ледь помітній посмішці, яка тільки дратувала її ще більше — тому що він явно отримував задоволення від її розгубленості. 

На ньому був його звичний образ легковажного музиканта: біла футболка (ну, майже біла!) з діркою на плечі, що трохи пом’ялася після всіх його пригод, темний блейзер, який він, здається, накинув лише для того, щоб хоч трохи відповідати ситуації, і улюблені джинси — ті самі, трохи потерті, які Аліна вже збиралася викинути при першій же нагоді. 

Але найгірше було не це. 

Найгіршим було те, як він тримав її руку. Його пальці міцно, але ніжно обхопили її долоню, ніби це був найважливіший момент у його житті. Він дивився на неї так уважно, так проникливо, що будь-хто з боку подумав би, що це справжня пропозиція, а не якийсь абсурдний збіг обставин. 

І коли каблучка нарешті опинилася на її пальці, Михайло підняв на неї очі, і в них було стільки грайливої нахабності, що Аліна відчула, як їй захотілося або провалитися крізь землю, або врізати йому прямо тут, перед босом. 

Та замість цього вона просто стояла, червона від злості, а він… Він просто сяяв. Як людина, яка тільки-но виграла головний приз у лотереї.

— Ну що ж, вітаю, Аліно! — нарешті промовив бос, і в її голові гучно зарепетував сигнал тривоги.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍