Грайворона - Лампова історія, Грайворона

— Випустивши мене, ви зробили чудовий вибір, — м’яко та лагідно сказав він під гуркіт грому. — Я навіть не питатиму, чого ви хочете, бо всі бажання — шлях до страждань у нескінченному обертанні колеса Сансари. Я допоможу вам відмовитися…

Друга драконяча блискавка влучно підпалила юнакові філейну частину і, завищавши ще голосніше, той кинувся на вихід уже напролом. Усі чотири джини поквапилися за ним, наче балакуча фіолетова хмара.

— Ви вивчали публічні кадастрові карти? В курсі, що нерухомість з привидом обійдеться в рази дешевше, при цьому грамотне вигнання коштує не так вже й дорого? Який шлях із запропонованих здається вам найбільш прийнятним – економія чи пошук додаткового заробітку?

— Коли ви збирали палаци з кубиків у дитинстві, то заздрили іншим хлопчикам, у яких вони виходили більшими?

— Коліна, коліна вище підіймай! Руками змахи чіткіше!

— Потрібно читати мантру лише п'ять годин на день, щоб мирські бажання почали слабшати!

***

…Пару тижнів по тому в бар «Страус без голови» ввалилася галаслива фіолетова хмара. З її середини долинуло кілька схлипів, потім юнацький голос:

— Вона одружується! Вона одружується з отією паскудою з от... отакенним палацом! Дайте щось!

Потім із хмари висунулась рука, потім у її середині хтось розридався просто в чарку з джином.

***

Сонце сідало, і гори на тлі палаючого заходу здавалися такими чорними, наче їх вирізали з чорного паперу. Відлюдник з гори Чорного лелеки благосно спостерігав за краєвидом, водночас машинально відраховуючи секунди вдиху. Сто шість, сто сім, сто вісім. Тепер затримка. Раз, два…

Відлюдник спостерігав тут за заходами вже тисячний раз поспіль і не очікував жодних несподіванок, але тут на далекій вершині промайнув незнайомий силует — жіночий, чи що? — і видих чомусь вирвався майже одразу, навіть двох жалюгідних хвилин не пройшло. 

Силует зник. 

Струснувши головою, відлюдник примружив очі й відновив дихання. …Сто вісім. Початок видиху. Один, два…

Завершивши дихальну вправу, він думав буквально пару годин помедитувати й лягати спати, але натомість не втримався, витягнув телефон і перевірив відлюдницьку соцмережу «Хребет самотності». Ну точно — додалася одна пані, що усамітнилась на горі Зухвалої білки. Звісно, свою власну світлину вона не демонструвала, тут такого було не можна, зате, як годиться, виклала альбом «Мої колишні проблеми з бажаннями». Головними героями усіх фото були її рука та різноманітні пам’ятники, яким вона натирала вже до блиску відполіровані попередниками місця. Рука чомусь виглядала смутно знайомою.

Відлюдник незадоволено помітив, що під світлинами вже стояла купа смайликів великим пальцем вгору — ну точно, від іншого місцевого відлюдника з гори Рефлексуючого опосума, який дав обітницю мовчання і тому нікому нічого не писав, тільки смайли оці дурні ставив. Серйозно, нахабство якесь — людина тільки з’явилася на місці, тільки знайшла спокій, а вже спокою нема.

Тому, щоб перебити вірогідне неприємне враження, сам він виклично написав: «У вас такі цікаві фото з пам’ятниками. А ви читали концепцію колективної пам’яті й соціальної динаміки?» і нарешті схвильовано занурився в медитацію. 

Зранку він одразу перевірив телефон. Новенька (ура!) вподобала його фото джинів, а також розказала свої думки щодо тієї концепції.

Так минуло кілька тижнів. Вони листувалися на всілякі філософські теми та час від часу махали одне одному руками зі своїх вершин. Відлюдник іноді думав, що треба взяти себе в руки, бо знову з’являлися бажання (ну, хоча б поговорити наживо) але при цьому зростав ризик, що повернуться джини. Зрештою, мати подругу — то нав’язаний суспільством стереотип, бажання підкріпити ілюзорне чоловіче еґо або щось там таке. А бажання слід відправляти геть, от і все.

Але одного ранку вiдразу пiсля сну він поліз в телефон, де побачив неймовірну обурливість: її світлини з пам’ятниками з нечестивою лагідністю та вкрадливістю прокоментував отой тип з гори Збентеженого павука, який раніше вічно зіркам бажання загадував. 

Перша миттєва думка була — слід поспішати. Друга — ну куди поспішати? Нащо? Невже він знову впадає в отой капосний вир бажань? Ні, ситуацію треба відпустити, дозволити їй сплисти за обрій по течії. Щоб для надійності все це візуалізувати, відлюдник пішов уздовж струмочка. Той зливався з іншими, стікав все нижче, плескотів, і ця прогулянка вельми заспокоювала — настільки, що відлюдник сам не помітив, як опинився у підніжжя гори. Це було вперше з моменту його приходу сюди, і це збентежило. Щоб заспокоїтись, слід було використати якусь майндфулнес техніку, зосередитись на фізичних відчуття, на запахах, наприклад. Он квіточка неподалік дуже чудово пахла. На дотик її стебло виявилось теж приємне, пружнє й ледь пухнасте. Можна зірвати, щоб подовше в руках покрутити.

...За пів години відлюдник на власний подив виявив у себе в руках чималенький букет квітів. Дивно підсвідомість спрацювала. Що там з тими квітами роблять — бажання їм загадують чи щось таке? Не дивно, що за останні роки, проведені на вершині гори в обговоренні різноманітних покинутих способів виконання бажань, а також в спробах позбутися власних бажань і жахливих спогадів про спроби ці бажання виконати, він геть чисто забув про подібні мирські речі. Може, у нової сусідки спитати? Звісно, бачитись наживо було не дуже за правилами, але ж це заради справи, заради спільного духовного зростання?

Повагавшись, відлюдник для початку просто надіслав новій знайомій фото букета й запитав, чи не пам’ятає вона, нащо це. Через деякий час отримав відповідь: щось таке вона пам’ятає, але смутно. Але квіти вона часто бачила у пам’ятників, особливо коли ті парами. Можливо, якщо побачить поближче, то згадає. Нагору до неї лізти було довгенько, але відповідь чомусь надихнула, тож відлюдник рішуче попрямував каменистою стежкою.

Поки ліз, тримаючи в руках букет, дещо зтерті диханням та медитаціями спогади потроху поверталися. Точно, колись він комусь носив квіти. Ах, точно — тій… з палацом. От вже попалася цяця, ну. Цікаво, чи не через подібну історію нова сусідка спочатку рейд по пам’ятниках влаштувала, а потім взагалі бажань зреклася? Щоб дорога йшла веселіше, він відправив їй відповідне питання і попрямував далі. Метрів за десять пімкнула відповідь.