Деніел Кіз - Війни Міллігана

у квітковому магазині, де до нього чіплявся гомосексуаліст. Це його налякало, і він утік у власний світ.

Учитель

Двадцять три альтер-его в одному, 27 років. Це він навчив інших особистостей усього, що вони знають. Розумний, делікатний, має хороше почуття гумору. Каже про себе: «Я — увесь Біллі, усі разом», а інших називає «андроїди, яких я створив». Учитель пам’ятає майже всі події, і саме завдяки його співпраці ця книжка стала можливою.

Пролог: особистості Біллі Міллігана

(1)

Протягом останніх двох тижнів жовтня 1977 року в районі студентського містечка Державного університету Огайо трьох жінок за схожих обставин під погрозою пістолета примусили сісти у свої ж авто й виїхати за місто, де зґвалтували. Менш як за 40 годин після третього випадку детективи поліції вже зачитували 22-річному Вільяму Стенлі Міллігану його права. Арешт «університетського ґвалтівника» був неабияким успіхом для поліцейського відділку Колумбуса.

Один з обвинувачів, що вихвалявся перемогою в усіх справах про зґвалтування, казав: «Це дріб’язкова справа. У нас блискучі докази. Відбитки пальців, свідчення жертв, описи зовнішності — усе. У захисників жодних шансів». Однак Ґері Швейкарт та Джуді Стівенсон, молоді державні захисники, звернули увагу на дивну поведінку свого підзахисного. У перший день Швейкарт зустрівся з переляканим юнаком, який просив жінку-адвоката, бо він боїться чоловіків (тоді Ґері повернувся в офіс, зазирнув у кабінет Джуді й вигукнув: «Агов, угадай, хто хоче з тобою познайомитися?»). А от під час другої зустрічі Мілліган поводився, як досвідчений пройдисвіт.

Пізніше Джуді Стівенсон розповідала, що вона побачила в тій камері хлопця з дитячим обличчям, який намагався вбити себе, б’ючись головою об стіну. І він аж ніяк не був схожий на хулігана у трансі.

Державні захисники звернулися до судді Джея Флаверза із запитом про проведення психіатричного обстеження Міллігана. Вони запідозрили, що їхній клієнт страждає на шизофренію, у зв’язку із чим не може бути притягненим до відповідальності. Суддя Флаверз направив запит у Південно-Західний державний центр психічного здоров’я в Колумбусі, штат Огайо. Там обстеження доручили психологу Дороті Тернер, яка швидко зрозуміла, що має справу із синдромом множинної особистості (СМО). Вона познайомилася та поговорила з девідом (восьми-з-чимось-річним хлопчиком), який виходив «назовні», щоб прийняти страждання та битися головою об стіну. Він і розповів їй секрет про те, що перший «Біллі» (тобто особистість-ядро) спить усередині, бо артур (англієць) і рейджен (югослав) бояться, що він може накласти на себе руки, коли прокинеться.

Тернер читала про СМО, але на практиці з ним не стикалася, тому й зателефонувала своїй колезі доктору Стеллі Керолін (угорського походження) і попросила допомогти з діагнозом. Щоб жодним чином не вплинути на її висновки, Тернер лише повідомила, що арештований хлопець поскаржився на «провали в пам’яті» протягом усього життя. На основі цього факту й записів про випадки гарячки в дитинстві у його медичній картці Тернер спершу вирішила, що «провали» насправді були нападами епілепсії. Керолін також ще до зустрічі з підсудним припустила, що в нього можуть бути пошкодження мозку та епілепсія, але дивна усмішка на обличчі Тернер її спантеличила.

У оглядовій кімнаті у в’язниці Тернер познайомила колегу з денні, томмі, алленом і рейдженом. З кожним новим знайомством щелепа Керолін падала дедалі нижче й так і не повернулася на місце до кінця сеансу. Вона була приголомшена — особливо коли вийшов рейджен зі своїм виразним слов’янським акцентом та після кількох фраз сказав, що в усій в’язниці лише вона говорить як треба, без акценту. Пізніше Стелла Керолін дізналася, що рейджена варто боятися, але він все одно подобався їй більше за інших. З того самого дня вона жодного разу не сумнівалася, що у Міллігана справді синдром множинної особистості.

Згодом Керолін пояснила, що вже працювала з кількома пацієнтами зі СМО: «Якщо ви один раз відчуєте, як це — бути у присутності такої людини, — ви потім ні з чим це не сплутаєте. Це дуже сильне враження. Можна помітити переключення особистостей пацієнта — побачити цю зміну. Зрозуміти власну реакцію. Це двоїсте відчуття — одночасно емпатія і співчуття — але дуже сильне. У мене воно виникло відразу, щойно я побачила Біллі Міллігана».

Коли колега підтвердила думку щодо множинної особистості, Тернер відразу зателефонувала Джуді Стівенсон, заявивши: «Я не маю права з тобою про це говорити, але якщо ти ще не читала книжку „Сивіла“ — купи і прочитай».

Кілька днів по тому черговий у в’язниці зателефонував Ґері Швейкарту додому: «Ви ніколи не повірите, що тут коїться з вашим клієнтом, — повідомив хлопець. — Він кулаком розбив унітаз у камері й уламком порізав собі зап’ястя».

Щоб запобігти майбутнім спробам накласти на себе руки, шериф наказав одягти на Міллігана гамівну сорочку. За якийсь час у камеру прийшов лікар, щоб перевірити стан Міллігана. Йому довелося покликати офіцера для підтвердження побаченого: той виліз з гамівної сорочки і спав, умостивши на неї голову, як на подушку.

Психолог Тернер запросила Джуді Стівенсон познайомитися з деякими особистостями Міллігана. артур зі своєю бездоганною британською вимовою розповів їй, як посередництвом уяви допомагав молодшим збагнути суть втраченого часу. Він пояснив, що під час перебування в реальному світі особистість стоїть «на сцені» — а значить, у цей момент саме вона контролює свідомість. Усі інші в цей час можуть стежити за нею або спати десь поруч чи в тіні.

Стівенсон познайомилася з майстром-утікачем томмі, трирічною крістін (вона була першим альтер-его); з денні — підлітком, якого катував і ґвалтував вітчим Чалмер; а також із алленом, балакучим шахраєм.

Протягом кількох наступних днів Стівенсон дізналася, що в безпечних умовах артур контролює, хто може виходити на сцену. Але в небезпечних місцях — як наприклад зараз у в’язниці, — домінує рейджен, а тому тут він вирішує, кому виходити в реальний світ. Це рейджен, сильний, як десятеро чоловіків, хранитель ненависті й захисник усієї внутрішньої родини, розбив унітаз.

Джуді запросила Ґері Швейкарта познайомитися з особистостями Міллігана. Спершу він поставився до цього скептично, але особиста зустріч його переконала. Він був вражений і вирішив, що єдине, що можна зробити, — це просити суддю про повну психіатричну оцінку Міллігана на момент скоєння злочину та визначення його здатності відповідати перед судом.

(2)

Захищаючи Біллі, Швейкарт і Стівенсон наштовхнулися на дві перешкоди: відділ УДЗ Огайо[1] та Державна клініка Ліми для душевнохворих злочинців.

Оскільки зі свого покарання за пограбування Мілліган відбув лише два роки з п’ятнадцяти та вийшов за