Марті - Третя Ідентичність , Марті

Кел стояла на межі руїн, вдивляючись у простір, який здався їй одночасно безмежним і загрозливим. Незнайомець, до якого вона зробила крок, мовчки спостерігав за нею. Його обличчя було напівсховане під каптуром, але навіть так вона відчувала його погляд — гострий і вивчаючий. 

"Ти вагалась," — сказав він нарешті. Його голос був глибоким, немов частина самого простору. 

"Я все ще вагаюся," — відповіла Кел, не опускаючи погляду. 

Незнайомець кивнув, ніби очікував саме цієї відповіді. "Це добре. Ті, хто не сумніваються, ніколи не бачать істини." 

Він простягнув їй руку. Кел не одразу зважилася взяти її, але зрештою торкнулася його долоні. Її пальці відчули дивне тепло, яке не мало нічого спільного з фізичним. Воно було наче… запрошенням. 

"Що це за місце?" — запитала вона, озираючись навколо. 

"Це кінець. І початок." 

Його відповідь змусила її серце завмерти. Вона вдивлялася в руїни, намагаючись зрозуміти, що ховається за уламками та похмурим небом. Руїни виглядали древніми, але не покинутими — подекуди виднілися механізми, що ще працювали. 

"Тебе привели сюди не лише твої кроки," — продовжив незнайомець. "Система вибирає не випадково." 

"Система?" 

"Ти це вже знаєш. Вона змусила тебе залишити своє тіло, але не твою суть. І тепер ти маєш вибір: ким ти станеш у цьому новому світі." 

Кел відчула, як її всередині щось стискається. Слова незнайомця нагадували їй те, що вона вже почала розуміти сама: вона була чимось більшим за своє тіло, але водночас втратила найважливіше — пам'ять про те, ким вона була. 

"Що я маю зробити?" 

Незнайомець замовк, а потім різким рухом підняв руку. Перед ними з’явилися три ілюзорні образи, схожі на голограми. 

Перша показувала Кел у новому, могутньому тілі. Її обличчя здавалося незворушним, майже механічним. Вона керувала цілим містом, її накази виконували всі. Але в її очах була пустота. 

Друга ілюзія показувала її в іншому тілі — звичайній, майже непомітній жінці. Вона працювала серед руїн, допомагаючи іншим вижити. Навколо неї панувала тепла атмосфера, але водночас було видно, як важко їй тримати себе в руках. 

Третя ілюзія показувала її такою, якою вона була зараз, без змін. Вона йшла темними коридорами, де кожен крок був сповнений страху й болю. Але її погляд був повним рішучості. 

"Три шляхи," — промовив незнайомець. "Три ідентичності. Тільки одна твоя." 

Кел подивилася на кожну з ілюзій, відчуваючи, як вони проникають у її свідомість. Їй хотілося відкинути всі три, але вона знала, що вибір необхідний. 

"Як я можу знати, який шлях правильний?" — запитала вона. 

"Ти не можеш. Але твоя суть уже зробила вибір." 

Незнайомець зник, залишивши її саму перед ілюзіями. Світ руїн здавався тепер ще більш ворожим. Кел глибоко вдихнула і зробила перший крок уперед, знаючи, що цей вибір визначить усе.


---