Міла Мур - Тепло зимового серця, Міла Мур

На вершині гори вони зупинилися, і перед ними відкрилася панорама, яка перехоплювала подих. Небо переливалося рожево-золотистими відтінками, відображаючи останні промені зимового сонця. Долина внизу виглядала, як сцена з казки: засніжені будиночки, тонкі струмки диму з димарів, дерева, укриті пухнастим інеєм, — усе це здавалося нереальним, ніби малюнком із дитячої книги.

Аліна затамувала подих. 

— Це неймовірно, — прошепотіла вона, боячись зіпсувати чарівність цього моменту голосом.

Максим з усмішкою подивився на неї.

— Я обожнюю гори. І знаєш, що найдивніше? Кожного разу, коли я сюди приходжу, відчуття таке, ніби бачу це вперше.

Вони мовчали, насолоджуючись краєвидом і тишею, яка огортала їх, мов тепла ковдра. Аліна відчула, як у грудях розливається дивне, але приємне відчуття — ніби життя знову наповнюється сенсом і красою.

— Дивовижно, правда? — промовив Максим після кількахвилинної тиші.

— Так, це нагадує про те, що краса завжди поруч, варто тільки її побачити, — відповіла Аліна, поглядаючи на нього.

У ту мить вона зрозуміла, що більше не хоче ховатися від життя. Максим, ніби прочитавши її думки, легенько доторкнувся до її руки.

— Новий рік — час для нових початків, — сказав він тихо. — Можливо, ми можемо почати з дружби? А там — як зірки вирішать.

Аліна усміхнулася. Її серце вперше за довгий час наповнилося теплом. Хто знає, що принесе їм цей Новий рік? Але вона була впевнена: попереду її чекало щось прекрасне.