Михаїл Блоковський - Що хоче Санта на Різдво? , Михаїл Блоковський

На цьому місці Лілі знову спинилась. Що ж вона хоче? Навіть їй самій було важко відповісти на це питання.

Її вже гукав тато і, розуміючи, що час спливає, вона згорнула листочок навпіл, поклала його в кишеню своєї зеленої парки і почала вдягатися.

***

Лілі любила свою бабусю Іванку. Вона була незвичайною жінкою. Від неї так і віяло любов’ю та теплом. Та найбільше її захоплювали атмосфера та звичаї, які завжди дотримувались у їхньому домі.
По розповіді бабусі, Лілі знала, що вони прилетіли сюди, у Канаду, на летючій машині з крилами, яку називали літаком, вже дуже давно, коли ще її тато був малим шестилітнім хлопчиком.
Що саме змусило їх переїхати, вони не розповідали, та вона гадала, що й так знає відповідь. Звісно ж це через її матусю, адже вона найкраща мама у світі.
— Ми вже під’їжджаємо, доню, — сказав батько.

Лілі аж прокинулася від цих слів і почала пильно розглядати вулиці за вікном їхньої автівки.
 

Лілі сиділа на задньому сидінні позаду батька, вдивляючись у вулиці за вікном, і краєм вуха слухала радіо. Багатоповерхівки закінчились і на вулицях тепер було видно лише невеличкі будинки із прочищеними від снігу стежками, які вели до їхніх прикрашених іграшками дверей. Лілі не пропускала крізь свою увагу жоден двір, у надії скоріше побачити в одному з них яскраво жовтий будиночок із берізкою, що росла біля нього. Саме цей будинок належав її дідусю та бабусі. На щастя, він виглянув їм на зустріч, коли Віктор проїхав чергову вуличку.
— Приїхали! Приїхали, тату! Спиняй і вимикай двигун!
— Так, приїхали, — сухо повторив він.

Вони зупинились біля будинку бабусі Іванки та дідуся Івана, і поки батько намагався вийти з автівки, Лілі вже просилася зайти у дім і стукала двома кулачками у двері, набиваючи ритм різдвяної мелодії. Віктор якраз підійшов до доньки, коли їм відчинила бабуся і почала обдаровувати кожного своїми теплими обіймами.
— Привіт, Квіточко! Яка ти вже велика! Вікторе! Рада вас бачити. Заходьте швидше.

Вони зайшли в дім. Всередині царював приємний аромат свіжозвареного борщу. Лілі, вискочивши зі своїх черевичків, першим ділом побігла шукати ялинку. Та от біда була одна: вона оббігла увесь дім, заглянула у кожну кімнату і навіть шафи, але ніде не було ялинки. Мало того, навіть різдвяних прикрас ніде не знайти. Вона стояла зі здивованим та переляканим обличчям і тихенько промовила:
— Злі духи Різдва. Бабусю! Злі духи Різдва!

Лілі побігла до зляканого батька, який не міг зрозуміти, що сталося.
— Бабусю! — взяла її за руку Лілі. — Вони були тут! Вони забрали твою ялинку і всі іграшки теж, щоб зіпсувати тобі свято!
— Хто? Хто, моя Квіточко? – із переляканим обличчям спитала Іванка.
— Злі духи Різдва, — прошепотіла вона, боячись, що вони почують і повернуться перевірити, хто їх покликав. — Вони все забрали.
— А-а! — засміялась Бабуся. — Не хвилюйся, Квіточко. Тут нічого і не було.
— Тобто “не було”?
— Ялинку ми ставити не будемо, а прикраси почекають.
— Але ж… Різдво вже завтра.
— Для кого як, Квіточко. Для нас із твоїм дідусем це звичайний день.

Від здивування очі Лілі були великі, як два м'ячики для пінг-понгу. Як це так, не святкувати Різдво, коли усі довкола готуються до нього, беруть вихідні, не йдуть у школу?
— Дякую, що погодилась посидіти з Лілі, — почав ніяково Віктор. — А… де батько?
— Його викликали по роботі. Не буде до вечора.

Віктор з полегшенням видихнув, намагаючись не подавати своєї радості. Він встав з дивану, підійшов до Лілі і, поцілувавши у тім’ячко, мовив:
— Мені потрібно йти, доню. Будь чемною, гаразд?
— Як? Вже? — в очах Лілі з’явилися сріблясті слізки, які вона усіма силами намагалася стримати.
— Ей, не засмучуйся. Ми скоро повернемося. Гляди, що я тобі дам.

Він розстебнув свою куртку, видобув із внутрішньої кишені старий срібний годинник і простягнув його Лілі.
— Цей кишеньковий годинник я ношу із собою вже кілька років. Не знаю чому. Мабуть, просто для удачі. Ось, дивись: зараз маленька стрілка вказує на двійку. А ми повернемося коли вона буде вказувати на… шестірку. Домовилися?
— Домовилися. — від безвиході сказала Лілі, розглядаючи у своїх руках годинник.
— Чудово. Лиши його поки що собі. Слідкуй за маленькою стрілкою.
А якщо не повернуся до шостої, можеш перетворювати мене на кролика коли тобі заманеться.

Ця умова змусила її трохи посміхнутися. Він погладив доньку по голівці і глянув на Іванку.
— Я пішов.

Бабуся з посмішкою кивнула.

***
 

Лілі вмостилася за кавовим столиком у залі, розгорнула свій листочок, трохи пом’ятий і надірваний у верхньому кутку. У лівій руці вона тримала олівець, нервово перебираючи його між пальчиками.
— Я хочу… Я хочу…
— Що ти тут робиш, Квіточко? — спитала бабуся Іванка. Вона тримала в руках тарілку із печивом і склянку теплого молока.
Лілі підняла голову, щоб глянути на неї і з відчаєм опустила її на столик гепнувшись лобом.
— Я думаю над листом, — вона видавила ці слова із таким розпачем і тягарем, ніби кожне важило з дві тонни оленячого корму.
— Лист для Санти? І як успіхи?
— Та ніяк. Я хочу, щоб цей лист був особливий, розумієш? А як я можу придумати щось особливе, якщо навіть не знаю, що хочу на це Різдво?
— Хм. Я зараз прийду. Ось тримай, поїж печива.

Бабуся Іванка жваво зайшла в сусідню кімнату і наступної миті вже повернулася, тримаючи в руках дерев’яну скриньку. Вона присіла на диван біля Лілі й витягнула зі скриньки сім конвертів обв’язаних червоною мотузкою.
— Можливо це тобі якось допоможе. — сказала вона, вручаючи конверти.

Зазвичай усі конверти мають холодний білий колір офісного стилю, але тільки не ці. Кожен конверт був свого кольору, з особливими візерунками і наклейками.