Arachne - Секрет ЧарІвного МанІкюру, Arachne

Хрумкий сніг хрумтів під ногами, коли Софі крокувала вузькою вуличкою до свого салону. Був ранній зимовий ранок, ще не зовсім світанок, але місто вже дихало різдвяною суєтою. Маленькі булочні відкривалися, розповсюджуючи аромати кориці та ванілі, а вітрини магазинів мерехтіли вогниками гірлянд.

Софі вдихала морозне повітря, поправляючи свій теплий шарф. Їй подобався цей час доби — тихий, спокійний, наче місто ще не встигло прокинутися повністю. Її салон знаходився всього за кілька хвилин ходьби від будинку, але сьогодні прогулянка зайняла довше, ніж звичайно. Щось затримувало її увагу: старі ліхтарі, вкриті інеєм, звучання різдвяної мелодії здалеку, і... людина, що стояла в тіні біля перехрестя.

Він виглядав незвично. Високий, у довгому темному пальті і з невеликою валізкою в руці. Софі на мить сповільнила крок, її серце закололо від цікавості. Незнайомець ніби чекав на когось. Коли вона підійшла ближче, він повернувся у її бік.

— Ви, мабуть, Софі, — сказав він, і його голос був м'яким, але звучним.

Вона завмерла, здивовано дивлячись на нього.

— Вибачте? Ми знайомі?

Він усміхнувся, і в цьому погляді було щось... тепле, але дивно привабливе.

- Ще ні. Але я знаю, що ви любите допомагати людям. І що маєте талант.

Софі насупилась, злегка позадкувавши.

— Звідки це ви знаєте? Хто ви?

Незнайомець нахилив голову набік, немов вивчаючи її. Потім він відкрив свою валізку, і її очі розширилися. Усередині лежав найкрасивіший набір для манікюру: кисті, лаки, крихітні прикраси, блискітки — все це виглядало так, наче було створено із зоряного пилу.

- Мене звуть Габріель. Цей набір належить вам, — сказав він з усмішкою, простягаючи його.

- Мені? Але чому?

— Тому що саме ви знаєте, як використати його по-справжньому.

Софі не знала, що сказати. Її пальці мимоволі потяглися до набору, але вона зупинилася.

— Я не можу так просто взяти це. Хто ви?

Незнайомець зробив крок назад, його посмішка стала трохи загадковою.

- Це подарунок. І повірте, він змінить не лише ваше життя, а й життя тих, хто вас оточує.

Він кивнув, наче прощаючись, і перш ніж Софі встигла щось відповісти, обернувся і розчинився в легкому ранковому тумані.

Вона довго дивилася йому вслід, відчуваючи дивне хвилювання. В руках залишився набір, холодний і напрочуд важкий. Софі зітхнула, озирнулася на вуличку і, подумавши, поспішила до салону.

Софі зачинила за собою двері салону, струшуючи сніг із чобіт. Невелике приміщення, наповнене теплом і затишком, зустріло її звичним світлом гірлянд, розвішаних уздовж дзеркал, і тихою мелодією різдвяних дзвіночків, що лунала з радіоприймача. Тут усе було її — від м'якого крісла у кутку до старого дерев'яного столика для манікюру, який вона сама відреставрувала.

Знявши пальто і пов'язавши фартух на пояс, Софі машинально почала перевіряти свої інструменти. Але її думки блукали десь далеко. Вона глянула на валізку, яку поставила на столик. Ледве помітний орнамент на його кришці мерехтів у світлі гірлянд.

Вона обережно відчинила його, і її подих знову завмерло. Лаки та пензлики всередині, здавалося, світилися. Блискки переливались, наче крихітні зірки, а візерунки на кришках лакових баночок нагадували зимові мережива.

Софі взяла в руки одну з пензликів, яка навпомацки була невагомою, ніби зроблена з повітря. "Хто він?" — знову майнуло в її голові. Незнайомець. Його посмішка. Теплота у голосі.

- Дух Різдва? - пробурмотіла вона. Це звучало абсурдно, але і все, що сталося з ранку, здавалося нереальним.

Вона згадала його погляд — спокійний, проникливий, наче він бачив її наскрізь. Чи, може, він ангел?

— Досить, Софі, — сказала вона собі вголос, похитавши головою. — Це просто дивна нагода, от і все.

Але навіть кажучи це, вона не могла позбутися відчуття, що валізка була чимось більшим, ніж просто подарунком. Щось підказувало їй, що ця річ прийшла до її життя невипадково.

Софі торкнулася кришки набору і раптово помітила вигравіруваний напис:

"Диво починається з віри."

Ці слова викликали в неї мурашки. Вони здавалися призначеними саме для неї. Вона знову замислилась: навіщо цей набір? Що вона має з ним робити? І чому він так загадково зник, наче розчинився у повітрі?

Її роздуми перервав дзвінок дзвіночка. Першою клієнткою дня виявилася Марі — її постійна клієнтка, вчителька із сусідньої школи.

— Доброго ранку, Софі! — сказала вона, струшуючи сніг із плеча. — Що за чудовий день, чи не так?

— Доброго ранку, Марі, — відповіла Софі, поспішно закриваючи валізку і забираючи її в куток столу. — Маєте рацію, день справді... незвичайний.

Вона запросила Марі в крісло, намагаючись зосередитися на роботі, але думки про незнайомця і чарівний набір не залишали її. "Що якщо це справді подарунок долі? І як вона дізнається, що саме з ним робити?"

Софі намагалася відволіктися на розмову з Марі, але думки про набір не відпускали. Вона рухалася на автоматі, дістаючи звичні лаки та інструменти. Тим часом Марі, затишно вмостившись у кріслі, розповідала про різдвяні спектаклі, які вона готувала з дітьми у школі.

— Вони такі натхненні, — усміхалась Марі. — Кожен хоче бути ангелом чи зіркою. Навіть Емма, яка зазвичай уникає виступів, попросила роль Сніжинки! Це просто диво якесь.

Софі кивала, намагаючись підтримувати розмову, але погляд раз у раз ковзав до загадкової валізки, що стояла в кутку. Її серце билося швидше. Що, якщо спробувати? Що якщо набір справді чарівний?

- Марі, - обережно почала вона, - ви не проти, якщо я спробую новий дизайн? У мене тут експериментальний набір.

- Експериментальний? — пожвавішала Марі. - Звичайно! Ти завжди твориш щось чудове, Софі.

Софі повільно відкрила валізку, і в ту ж мить їй здалося, що повітря в кімнаті стало трохи тепліше. Вона вибрала флакон з лаком глибокого синього кольору, що нагадує зимове небо перед світанком. Коли вона відкрутила кришку, від лаку виходив ледь вловимий аромат свіжого снігу та ялинових гілок.