Tetiana Bila - Зміни це!, Tetiana Bila

1

1

 

- Доню, дивлячись на тебе, я завжди пригадую нашу першу зустріч, коли тебе поклали мені на груди - і я вперше тебе побачила не лише через ультразвукове дослідження. У тебе вже тоді була доволі така розкішна зачіска з темно-каштанового волосся. - звернулася до молодиці літня жінка на вигляд п'ятдесят плюс, яка через роки все-таки не втратила своєї вроди. - Я ніколи не думала, що діти народжуються вже з такими довгими кучерями.

- Мамо, ти постійно розказуєш про цю мить. - зауважила з посмішкою молода.

- Синезоре, доню! Авжеж розказувала та розказую знов. Пригадую та переживаю заново цю подію. Бо я ніколи не зможу це забути. Це було щось особливе, Мить, з якої почалося інше життя. Думаю, я буду згадувати це постійно, поки живу, поки дихаю цим повітрям…

Швидкий та потужний поштовх зніс дочку з її мамою з ніг.

Чиста кухня ніби ожила в такт руху землі.

- Що це, мамо?

- Я не знаю. Може ті виродки застосували обіцяну зброю, якою лякали нас останні місяці?.. Треба подивитися в мережі… Але спочатку за дві стіночки. Хутчіш!

Говорячи це, літня жінка миттєво схопила смартфон, який зі стола впав на підлогу, швидко взяла дочку за руку:

- Швидше! Може ще прилетіти!

- Мамо, це схоже на землетрус, а не на обстріл. - Синезора вже була у коридорі, в який вискакувала її мати, пропускаючи доньку вперед у зачинений ззовні тамбур між квартирами.

Півгодини очікування у повній тиші… сидячи на заздалегідь підготовлених стільцях, бо це було не вперше, коли доводилося отак швидко вискакувати у тамбур чи хоча б у коридор за дві несучі стіночки, виконуючи роль укриття.

Так, це була звичайна закономірність, бо країна знаходилась у стані війні через агресію дурного та нахабного сусіда, більш великого у розмірах території та налаштованого на постійні війни з усіма.

- Тут пишуть, що відбувся землетрус. Але його спровокував… вибух! Тараша випустила ядерну ракету по нам, а ракета відхилилася від заданого курсу… доволі добряче відхилилася, судячи зі всього… як тут пишуть, та вдарила по сусідній країні. А через потужний вибух відбувся землетрус. Так… дійсно… ось і в іншому джерелі інформації: вибух спровокував землетрус…

- Але чому?

- Я не знаю.

- Мамо, дивись: наша зірка Альберта закривається попелом. Що це таке коїться?

- Доню: тут пишуть, що вчені попереджали, що під зовнішніми тектонічними плитами під Андейкою знаходиться мегавулкан, який і прокинувся через атаку Тараши ядерною зброєю. Ці нелюди добилися свого: вони спровокували кінець світу! Усе найстрашніше лише починається.

- Мамо!

- Доню! Все буде добре. Ми з тобою виживемо. Я обіцяю!

- Мамо!

- Синезоре, я тебе люблю і завжди буду тебе любити. Я зроблю все, щоб тебе врятувати. Обіцяю. Навіть якщо мені прийдеться зробити щось неможливе.

- Мамо! Мені важко дихати! Кх-кх-кх… Я не можу дихати!

- Це через повітря: воно забруднене попелом, яке так швидко принесло вітром навіть сюди. Я викличу швидку: алло… Моя донька задихається. Наша адреса… Так, я чула вибух… Так, я відчуваю, що в повітрі попіл… Не вистачає машин?.. Так… Я зрозуміла. Так… Зроблю це… Так… Зараз перейдемо у приміщення, де збереглося чисте повітря та зачинемо усі вікна. Так… Чую-чую… Спочатку треба заспокоїтися, щоб повільніше дихати та ще більш не подразнювати забрудненим повітрям і так подразнені легені… Пішли доню всередину квартири. Обережно. Дякую.

Старша жінка вимкнула телефон.

- Вони не приїдуть. - сказала вона. - Забагато викликів. Ще на кілька годин вперед. Треба самим собі допомагати. Заходь швидше. Обережніше. Будеш дихати тим повітрям, яке залишилося ще чистим у квартирі. Лягай. Отак. Я зачиню усі вікна. Треба дочекатися, коли осяде попіл. А потім дочекатися евакуації у більш віддалені від вибуху місці. Хоча, судячи з прогнозів на каналах новин, попіл не осяде кілька років, створить ядерну зиму, бо закриє світло Альберти від нас, а це призведе до наступного льодовикового періоду. Нам усім кінець. Але ж ми можемо спробувати відтягнути цей кінець, щоб подовше прожити своє нікчемне життя. Але твоє життя - для мене найцінніше. Тобі вже краще? Отак. Дихай повільніше ще поки що чистим повітрям. А там щось придумаємо. Треба щось придумати, щоб вижити. Ми виживемо з тобою. Обіцяю.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍