Марджері Вільямс - Вельветовий Кролик, або Як іграшки стають справжніми

— Здався тобі цей старий Кролик! — говорила вона. — Скільки шуму заради іграшки!

Хлопчик сів на ліжку і простягнув руки.

— Дай мені Кролика! Не кажи так. Це не іграшка. Адже він Справжній.

Коли Кролик це почув, він не тямив себе від щастя, адже те, про що говорив Кінь, здійснилося. Його спіткала магія дитячої кімнати, і він більше не був іграшкою. Він був Справжнім. Хлопчик сам так сказав.

У ту ніч він був занадто щасливий, щоб спати, в його маленькому серці було стільки любові, що воно готове було розірватися. І в його очах-гудзиках, які давно втратили свій блиск, з'явився погляд мудрості і краси, навіть Няня помітила це. Підібравши його, вона сказала:

— Але ж у цього старого Кролика такий всезнаючий вираз очей!

Це було чудове літо!

Поруч з будинком, де вони жили, був ліс, і довгими червневими вечорами Хлопчик любив ходити туди після чаю, щоб пограти. Він брав з собою Вельветового Кролика, і перш ніж піти збирати квіти або грати в розбійника серед дерев, він завжди робив для Кролика маленьке гніздо в листі папороті, щоб йому було затишно, адже він був добрим хлопчиком і хотів, щоб кролику було зручно. Одного вечора, коли Кролик лежав там один, спостерігаючи за мурахами, які бігали по траві поряд з його плюшевими лапками, він побачив, як дві дивні істоти з'явилися з високої папороті неподалік.

Вони були кроликами, як і він сам, але дуже пухнастими і абсолютно новими. Вони, мабуть, були дуже добре зроблені, тому що їхніх швів абсолютно не було видно, і вони дивним чином змінювали форму, коли рухалися; в одну хвилину вони були довгими і тонкими, а в наступну — вгодованими і пухнастими, а не були завжди однієї форми, як він. Їхні лапки м'яко ступали по землі, і вони підкралися до нього дуже близько, смикаючи носами, в той час як Кролик впився в них поглядом, намагаючись розгледіти, з якого боку стирчить годинниковий механізм, тому що він знав, що у тих, хто стрибає, як правило, є те, що змушує їх рухатися. Але він нічого не побачив. Очевидно, вони були абсолютно новим видом кроликів.

Вони дивились на нього, а маленький Кролик дивився на них. І весь час їх носи сіпалися.

— Чому б тобі не встати і не пограти з нами? — запитав один з них.

— Щось не хочеться, — сказав Кролик, тому що він не хотів пояснювати, що у нього немає годинникового механізму.

— Хо! — сказав пухнастий кролик. — Адже це найпростіше в світі. - І він зробив великий стрибок убік і став на задні лапи. — Я не вірю, що ти зможеш! — сказав він.

— Я можу! — сказав маленький Кролик. — Я можу стрибнути вище за всіх! — Він мав на увазі, коли Хлопчик підкидав його, але, звичайно, він не хотів цього казати.

— Можеш стрибнути на задні лапи? — запитав пухнастий кролик.

Це було жахливе питання, тому що у Вельветового Кролика зовсім не було задніх лап! Задня частина його була зроблена цілісною, як подушечка. Він сидів у папороті і сподівався, що інші кролики цього не помітять.

— Я не хочу! — знову сказав він.

Але у диких кроликів дуже гостре око. Один з них витягнув шию і подивився.

— У нього немає задніх лап! — крикнув він. — Незвичайний кролик без задніх лап! — І він засміявся.

- Є! — закричав маленький Кролик. — Є в мене задні лапи, я сиджу на них!

— Тоді витягни їх і покажи мені, ось так! — сказав дикий кролик. І він почав крутитися і танцювати, поки у маленького Кролика не закрутилося в голові.

— Мені не подобається танцювати, — сказав він. — Я волів би спокійно посидіти!

Але насправді він страшенно хотів танцювати, у нього з'явилося незвідане раніше відчуття, що він віддасть усе, аби стрибати так, як ці кролики.

Дивний кролик припинив танцювати і підійшов досить близько. На цей раз він підійшов настільки близько, що його довгі вуса лоскотали вухо Вельветового Кролика, а потім він раптово покривив носом, пригнув вуха і відскочив назад.

— Він пахне неправильно! — вигукнув він. — Він не кролик, він несправжній!

— Я справжній! — сказав маленький Кролик. — Я справжній! Хлопчик так сказав! — І він мало не заплакав.

У цю мить почулися кроки, Хлопчик промчався повз них, і два дивних кролика зникли, майнувши лапами і змахнувши хвостами.

— Поверніться і пограйте зі мною! — крикнув маленький Кролик. — О, поверніться! Я знаю, що я Справжній!

Але відповіді не було, тільки маленькі мурахи бігали туди-сюди, і папороть погойдувався там, де пробігли незнайомці. Вельветовий Кролик був зовсім один.

— Ну от! — думав він. — Чому вони втекли? Чому вони не могли залишитися і поговорити зі мною?

Довгий час він лежав нерухомо, спостерігаючи за папороттю в надії, що вони повернуться. Але вони так і не повернулися, а коли сонце опустилося і в повітрі закружляли маленькі білі мошки, Хлопчик прийшов і відніс його додому.

Летіли тижні, Кролик ставав старим і обшарпаним, але від цього Хлопчик не став менше його любити. Він так сильно його любив, що кролячі вуса повністю вилізли, рожева підкладка на вухах стала сірою, а коричневі плями повністю стерлися. Він навіть форму почав втрачати, і вже інколи зовсім не схожий був на кролика, тільки для Хлопчика. Тільки для нього він завжди був прекрасний, і це все, що мало значення для Кролика. Йому було байдуже, як він виглядав в очах інших людей, адже цілюща магія зробила його Справжнім, а коли ти Справжній, поношеність не має значення.

Але ось одного разу Хлопчик захворів.

Його обличчя палало, він розмовляв уві сні і став таким гарячим, що Кролик просто горів, коли Хлопчик стискав його в обіймах. Незнайомі люди приходили і йшли, світло в дитячій кімнаті не вимикалося ні вдень, ні вночі, і весь цей час Вельветовий Кролик лежав під ковдрою, прихований від сторонніх очей, не в силах поворухнутися від страху, що його помітять і заберуть, адже він знав, що Хлопчик його потребує, як ніколи.

Довгий час Хлопчик був надто хворий, щоб гратись, і Кроликові було нудно нічого не робити цілий день. Але він терпляче чекав, коли Хлопчик видужає і вони підуть в сад, до квітів і метеликів, і будуть грати в захоплюючі ігри в малинових кущах. Як раніше. Він напланував всі ці прекрасні речі, і коли Хлопчик спав, він шепотів про них йому на вушко.

І ось жар відступив, і Хлопчику стало краще. Він уже зміг піднятися