Агне Ашкелянець - Щоденник зимових свят, Агне Ашкелянець

У той момент мене вже не дратувала моя зовнішність: маленькі очі, які доводиться постійно підмальовувати, і недолугий овал обличчя. Ці наші сімейні риси, вони ріднять мене з шикарною жінкою на екрані. Але ж і я могла виглядати так же елегантно, як моя сестра, та для цього мені потрібно хоча б причесатись, вибратись із спортивних штанів і худі. Випрямити спину, припинити мимрити та лаятись через слово.

N сиділа в нарядному білому костюмі й розповідала про свій шлях. Зрозуміло, це була історія не про те, як вона «вийшла заміж за багача й переїхала за кордон». То була історія про маленьку дівчинку, яка виростала в атмосфері постійних сімейних конфліктів. Здавалось, у всіх навколо люблячі та уважні батьки, тільки не в неї. Тому вона завжди вважала себе гіршою, ніж інші. Із інтерв’ю я дізналась, що моя сестра багато малювала, аби впоратись із своїми переживаннями. Згодом, коли дівчинка підросла, у її життя увірвався макіяж. Тільки ледар не сказав їй, що цим не можна заробити. «Знайди собі нормальну професію!». Незважаючи на образливі коментарі, вона відкрила свою студію й успішно змінювала жінок. Декілька років потому N переїхала за кордон і почала працювати зі світовими зірками, їздила на модні покази. А потім зустріла свою любов.

У програмі N запитували про знаменитостей і враженнях від різних країн, про свій дім і плани на майбутнє. Я ж недбало стежила за розмовою: мені було радісно, що в цієї N, з якою ми багато років тому обіймались на крихітному дивані, все так добре склалось! Вона подолала труднощі й сидить перед нами, телеглядачами, горда, та все така ж добра.

Я вимкнула програму. Дивитись далі не було сенсу, адже я вже зрозуміла те, що мала зрозуміти; те, про що говорив мені чоловік: є справи, які треба брати й робити. Якщо вдалось N, то обов’язково вдасться й мені. Вона перемогла своїх демонів, а тепер настала моя черга. Я відчула внутрішню силу, яка мовби перетекла до мене від моєї сестри.

Я сіла за стіл і відкрила ноутбук, ось вже декілька тижнів запилюжений  без діла. Мені знову хотілось писати, нехай навіть про цей дивовижний Святвечір, коли раптом посеред непрохідного болота з’явилась кам’яна стежка. Я знаю, що мене чекає непростий шлях, але тепер я готова ним йти. Як же надихає, коли знаєш, що в світі є людина, схожа на тебе, в якої все вдалось!

Із вдячністю в серці за гідний приклад.

Кінець