Ньюбі Райтер - Казки навиворіт, Ньюбі Райтер

- Та хіба ж я можу щось їй зробити? - забідкалася жіночка. - Вона ж нікого, окрім свого батька, ніколи й не слухала. А він зараз у лісі з іншими охоронцями ходить. Вистежують лиходіїв, які незаконно дерева вирубують. Відповідальна робота!

- Так, безсумнівно, - погодився Вовк. - А знайти його зможете?

- Та звісно, на базі він своїй, хвилин двадцять звідси пішки, відповіла бабця. - Ми малій не кажемо, де та база, бо лишень відвертатиме батькову увагу. Я то його можу покликати. Але ж хату мою залишити не можу. Бо онучка прийде, і як побачить, що мене немає, розгнівається, поб’є тут усе! Вже було таке одного разу… Я тоді тиждень після неї прибирала… І в кого воно таке, це швершко…

- А давайте я Вами переодягнуся! - запропонував Вовк. - Прикинуся хворим, ляжу в ліжко, виграю Вам час, а Ви поки біжіть за її татом. Хай прийде і побачить, що його дитина тут у лісі витворяє. Вона гірше тих лиходіїв, яких її тато вистежує! Нехай краще на неї свої сили спрямує! Повиховує, так би мовити!

- Якщо попадемося на брехні, нам обом буде непереливки… - зітхнула бабця. - Але спробувати можна.

Вона пішла до кімнати, витягла свою нічну сорочку та чепчика і допомогла Вовкові їх надягнути. Той заліз під ковдру і прикрив нею майже всю морду, щоб було видно лише очі. Бабця тим часом вийшла через задні двері і швиденьким кроком почимчикувала у бік бази охоронців.

Через хвилин п’ять почувся стукіт ногою у двері.

- Бабцю! Ну де ти там! Відчиняй давай! Це я! Твоя онучка! Прийшла по пиріжки! - почулося з-за дверей.

- Заходь, відчинено! - зміненим голосом мовив Вовк.

Двері відчинилися і на порозі стояла Червона Шапка, геть спантеличена. Вона пройшла до кімнати, де вже лежала її “бабуся”.

- О! А ти чого розляглася? Маєш біля плити стояти! Готувати мені смаколики!

- Я захворіла трішки, дитино, кахи, кахи! - кашляючи, мовив Вовк.

- Нічого собі! Оце так новина! - дівчинка не на жарт здивувалася. - І що ж таке з тобою сталося?

- Мабуть, протяги… Кахи, кахи... Застуда напала зненацька…

- Може це ти якийсь пташиний грип тут підчепила в лісі? - припустила Червона Шапка. - Ще мене візьмеш заразиш! 

 - То може додому підеш? - з надією в голосі промовила “бабуся”.

- Куди там! Почекаю, поки тобі краще стане! А потім зробиш мені пиріжків! І побільше! Бо мені ще до Сірого Вовка в гості йти! Дорогою ще щось їсти треба буде!

- А чого це ти зібралася до Вовка? - запитав той. - Хіба він тобі друг?

- А тобі яке діло? - здивувалася мала грубіянка. - І взагалі, щось ти, бабцю, виглядаєш не дуже! Що з обличчям? Не забагато шерсті на ньому? - придивлялася підозріло.

- Так це на мене вовчанка напала… - виправдовувалася “бабуся”.

- Не подобаєшся ти мені… Ану дай мені твою голову помацати! Може температура висока! 

З цими словами Червона Шапка смикнула за чепчик і побачила перед собою Вовка. 

- Ти??? - розлючено гримнула вона. - Ану зізнавайся, негіднику, що з бабцею моєю зробив?!!

Вона підбігла до дверей, схопила лопату, яка стояла притулена до стіни, і побігла на непроханого гостя.

- Стій! Зупинися! - Вовк підскочив на ліжко і закривав лапами морду. - Нічого я з твоєю бабусею не робив! 

- Так я тобі й повірила! Зараз швидко тобі мізки на місце поставлю!!!

Вона вже замахнулася лопатою на звіра, але в цей час до хати забігли захекані бабуся та тато.

- Доню, це що ти таке робиш? - з докором у голосі мовив чоловік.

Червона Шапка обернулася на знайомий голос.

- Тату! А ти як тут опинився? О, бабцю! І ти тут! А я думала, що тебе вже цей, - вона махнула головою на зляканого не на жарт Вовка, - з’їв.

- Я - вегетаріанець, бабусь не їм… - прошепотів він, все ще тремтячи від страху.

- Тобі слова не давали! - задиристо крикнуло на нього дівча.

- Доню, це що за тон такий! - тато був неприємно здивований змінами у поведінці доньки.

- Який є!

- Бачу, що не приділяв тобі достатньо уваги… - забідкався він. - Зовсім від рук відбилася. Опусти лопату! Йдемо додому!

- А як же твоя робота? - запитала.

- Почекає! - запевнив чоловік. - У мене зараз одна мета - твоє виховання. Так що проси вибачення у Вовка і ходімо.

- У цієї тварюки вибачення просити??? Дзуськи! - і Червона Шапка показала Вовку язика.

Це стало останньою краплею терпіння батька. Він схопив дівчинку за руку, повернув до себе і пильно поглянув у вічі.

- Останній раз прошу, - мовив суворо, - проси вибачення! 

Щось в обличчі малої хуліганки змінилося. Вона стиснула губи, повернулася до Вовка і процідила: “Вибач…”

- Вибачаю! Вибачаю! - зрадів той. Лопата, судячи з усього, на сьогодні скасовувалася.

- Так вже краще, - схвально сказав чоловік. - А тепер прощайся з бабусею і ходімо!