Анастасія Лобойко - Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко

Розділ 1. На самому початку.

Страшна буря тоді здійнялася. Корабель гойдали  хвилі, підносячи його високо під хмари. Ані найменший, найнікчемніший промінчик сонця не пробивався крізь цю темну небесну завісу…

І от він налетів на величезну кам’яну брилу. Ніс і щогла розбилися на друзки, а останки корабля з кожною миттю все більше занурювалися під чорні морські хвилі. Якась молода дівчина стрибнула з нього у воду і відчайдушно намагалась доплисти до суші. Але їй не вдавалося. Тоді вона смикнула за якийсь мотузок на своїй шиї і щосили жбурнула його до берега. Проте не докинула. Медальйон потонув у морських глибинах, а дівчину накрила така хвиля, з якої вона вже не змогла випірнути.

***

-Літо, літо, літечко… Літечко, літа… - співав Стьопа, сидячи на бордюрі бруківки та весело насвистуючи мелодію. Андрій і Таня саме зайшли до магазину купити кока-коли, а Роксоляна, теж примостившись біля Степана, туманіла над ноутбуком, переглядаючи всі варіанти таборів України, щоб влітку добре десь відпочити і насолодитися природою з друзями.

-Слухай, а, може, поїдемо цього року у табір в Ісках? - запропонувала вона Стьопі.

-Слухай, а, може, ти забула, що географію я знаю так само добре, як ти математику? Це, скажи мені, будь ласка, де?

-Село неасфальтоване… Стьопа, ну яка ти темнота, я не годна! Це недалеко, на Закарпатті…

-Від темноти чую. Яке їхало, таке здибало, Ляно. І не треба тут жалітися, - Стьопа весело вишкірився і показав дівчині язика.

Ляна не встигла огризнутися, бо Андрій і Таня саме вийшли з магазину з чипсами і дволітровою пляшкою кока-коли.

-Ну, Лян, знайшла?

-Андрію… - Ляна вже була набурмошена, - Взагалі-то, це не так вже й легко! І, аби ти собі розумів, я вже забембалась шукати! Стьопа мені ні крапельки не допомагає! А ще критикує!

Роксоляні здавалося, ніби вона випалила все, що в ній накопичилося за ту чверть години, хоча гнів дівчини досі тримався на найвищому рівні шкали і вона будь-якої миті була готова вибухнути з новою силою.

-Ну і чому ти занатурилась? - усміхнулася Таня. - Вдих-видих. Не будь така нервова.

Після цих слів Ляна вмить заспокоїлася. Чомусь цей добрий, такий незрадливий голос подруги завжди додавав їй сил.

І що б Роксоляна робила без Тані? Насправді, Ляна ніколи ще не бачила, щоб Таня кричала чи злилася. Її подруга була, ніби ангел, тільки не з біленькою чуприною і синіми очима, а з пухнастим чорним волоссям, яке сягало поясу і зеленим, як у кота, але дуже чесним і щирим поглядом.

-Гав, гав, гав… Гав, гав, гав, - Стьопа почав удавано гавкати, а потім продовжив писклявим голосом, - Стьопа мені не допомагає, Стьопа такий, Стьопа сякий… Якби я могла, то я би зараз того Стьопу вколошкала…

-Пане Степане, - якомога ввічливіше звернулася до нього Ляна.

-Уважно вас слухаю, вельмишановна панно Роксоляно.

-А чи не були б ви такі ласкаві… Стулити свого писка!? - удавано грізно гаркнула Ляна, хоча сама вже насилу стримувалася від ледь тамованого реготу.

-Та ви сама люб’язність, - скривився Стьопа, - але добре, для вас - хоч зірочку з неба.

І всі, не змовляючись, весело засміялися. Вони і потім не могли нареготатися, бо Стьопа відкрив пачку з чипсами так, що повність її роздер, тому ледь не половина висипалася і їх успішно з’їв якийсь гарненький пес (принаймні, для такого файного песика не було шкода), а Андрій так відкорковував кока-колу, що корок від пляшки ледве не поцілив Ляні в око. От як пройшов вечір суботи у двох 15-тилітніх хлопців і двох 14-тилітніх дівчат, які були найкращими друзями, проте навіть не здогадувалися, що за випробування невдовзі їм доведеться пройти разом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍