Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

знепритомнів... або, озвався непроханий голосок у голові, він уже мертвий...

«Я це відчув би, - переконував Гаррі сам себе, а серце калатало вже десь аж під самісіньким горлом, - я це знав би...»

- Дев'яносто сьомий! - прошепотіла Герміона.

Вони скупчилися на початку ряду, зазираючи в прохід. Там нікого не було.

- Він десь там, наприкінці, - вимовив пересохлими губами Гаррі. - Звідси просто не видно.

І повів їх між височенними рядами зі скляними кулями.

- Він має бути тут, - прошепотів Гаррі, переконаний, що вони от-от побачать на темній підлозі замученого Сіріуса. - Десь тут... дуже близько...

- Гаррі? - невпевнено покликала Герміона, але він не хотів відповідати. У горлі йому пересохло.

- Уже десь... тут... - бурмотів він.

Дісталися до кінця ряду й вийшли під тьмяне сяйво свічок. Там нікого не було. Тільки лунка, припала порохом тиша.

- Він може бути тут... - хрипко зашепотів Гаррі, зазираючи в наступний прохід. - Або тут... - поспішив до ще одного ряду.

- Гаррі? - знову озвалася Герміона.

- Що? - гаркнув він.

- Мені... мені здається, що Сіріуса тут немає.

Ніхто не говорив. Гаррі не хотів ні на кого дивитися. Його аж знудило. Не розумів, чому тут немає Сіріуса. Він мусив тут бути... Я ж його бачив...

Побіг між рядами, зазираючи в порожні проходи. Один змінювався іншим. Побіг у протилежний бік, минаючи друзів, що дивилися на нього. Ніде не було ані сліду Сіріуса, чи бодай натяку на бійку.

- Гаррі? - покликав Рон.

- Що?

Не хотів слухати Рона. Не хотів почути, що він виявився останнім дурнем і що треба вертатися в Гоґвортс... Обличчя його палало, і він волів би якомога довше скрадатися тут, у темряві, ніж вертатися в освітлену Велику залу й бачити їхні докірливі погляди...

- Ти це бачив? - запитав Рон.

- Що? - відразу обізвався Гаррі. Мабуть, то було якесь свідчення, що Сіріус тут-таки був, якийсь ключ до розгадки. Побіг назад до друзів, що стояли біля дев'яносто сьомого ряду, але нічого там не побачив, окрім Рона, що дивився на якусь запорошену скляну кулю на полиці.

- Що? - похмуро перепитав Гаррі.

- Тут... тут твоє ім'я. - пояснив Рон.

- Моє ім'я? - не зрозумів Гаррі.

Підступив ближче. Був нижчий за Рона, тож мусив витягати шию, щоб прочитати пожовклу наліпку, приклеєну до полички під запорошеною скляною кулею. Шістнадцять років тому, судячи з дати, тонким нерівним почерком там було написано таке:

С.П.Т. для А.П.В.Б.Д.

Темний Лорд

і (?) Гаррі Поттер

Гаррі втупився в напис.

- Що це таке? - занепокоївся Рон. - Чому тут твоє ім'я? Він глянув на інші наліпки в ряду.

- Мене тут немає. - приголомшено сказав Рон. - І нікого з наших.

- Гаррі, краще не займай, - різко попередила Герміона, коли він простяг руку.

- Чому? - здивувався Гаррі. - Це ж пов'язане зі мною!

- Не треба, Гаррі, - зненацька втрутився Невіл. Гаррі глянув на нього. Кругле Невілове обличчя блищало від поту. Здавалося, він уже не витримує цього напруження.

- Там моє ім'я. - наполягав Гаррі.

І, усвідомлюючи власну нерозсудливість, він обхопив пальцями запорошену поверхню кулі. Сподівався, що вона буде холодна, але помилився. Навпаки, здавалося, ніби вона багато годин простояла на сонці, немовби її розігріло те сяйво, яким вона світилася.

Передчуваючи, навіть маючи надію, що станеться щось дивовижне, щось неочікуване, що врешті виправдає їхню довгу й небезпечну подорож, Гаррі зняв скляну кулю з полиці і втупився в неї.

Не сталося нічого особливого. Усі обступили Гаррі, дивлячись на кулю, а він стер з неї товстий шар пилюки.

І тут за їхніми спинами пролунав тягучо-лінивий голос.

- Дуже добре, Поттере. А тепер повернися, чемно й повільно, і віддай це мені.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ -

За завісою

Довкола них раптом виринули чорні постаті, перекриваючи їм шлях. Крізь прорізи у їхніх масках світилися очі, з десяток чарівних паличок націлилися сяючими кінчиками просто в серця друзям. Джіні зойкнула з жаху.

- Мені, Поттере, - ліниво повторив Луціус Мелфой, простягаючи руку долонею вгору.

У Гаррі в грудях усе обірвалося. Вони потрапили в пастку, і їх було вдвоє менше.

- Мені, - знову повторив Мелфой.

- Де Сіріус? - запитав Гаррі.

Кілька смертежерів зареготали. Темна постать ліворуч від Гаррі переможно промовила хрипким жіночим голосом:

- Темний Лорд завжди все знає!

- Завжди, - м'яко повторив Мелфой. - Давай сюди пророцтво, Поттере.

- Я хочу знати, де Сіріус!

- Я хочу знати, де Сіріус! - перекривила його та жінка.

Зграя смертежерів підступила ближче й зупинилася зовсім поруч з Гаррі та його друзями. Світло чарівних паличок сліпило хлопцеві очі.

- Ви напали на нього! - вигукнув Гаррі, намагаючись не зважати на паніку, яка його охоплювала, на жах, з яким він боровся, відколи вони зайшли в дев'яносто сьомий ряд. - Він тут. Я знаю.

- Дитинка плокинулася від стлаху й подумала, со її сон був плавдивий, - бридко закривлялася й засюсюкала жінка. Гаррі відчув, як у нього за спиною заворушився Рон.

- Нічого не роби, - пробурмотів Гаррі. - Ще рано... Жінка, що з нього глузувала, пронизливо розреготалася.

- Ви його чули? Ви його чули? Дає вказівки дітлахам, ніби думає з нами битися!

- О, Белатрисо, ти ще не знаєш Поттера, - спокійно озвався Мелфой. - Він має велику слабкість до героїзму. Темний Лорд прекрасно це збагнув. Віддай мені пророцтво, Поттере.

- Я знаю, що Сіріус тут, - повторив Гаррі, хоч паніка і тискала йому груди, і він не міг нормально дихати. - Я знаю, що ви на нього напали!

Це викликало новий вибух реготу смертежерів, але жінка сміялася найголосніше.

- Пора б уже зрозуміти різницю між снами й життям, Поттере, - озвався Мелфой. - Віддай мені пророцтво, або ми пустимо в діло чарівні палички.

- То використовуйте, - огризнувся Гаррі й підняв свою чарівну паличку на рівень грудей. Миттєво довкола нього піднялося ще п'ять чарівних паличок - Ронова, Герміонина, Невілова, палички Джіні й Луни. Гаррі ще дужче стисло в грудях. Якщо Сіріуса й справді тут нема, то його друзі загинуть даремно...

Але смертежери не ворухнулися.

- Передай сюди пророцтво - й ніхто не постраждає, - холодно звелів Мелфой.

Тепер уже Гаррі