Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

С. 182. Синдикат жидів — за уявленнями французьких антисемітів, їхня країна стала жертвою змови, влаштованої могутнім і таємним жидівським синдикатом.

Вальне — вулиця, де збирався літературно-мистецький клуб ліберального спрямування.

С. 183. Олів’є Еміль (1825—1913) — політичний діяч і письменник-історик.

С. 184. Жозеф Прюдом — літературний герой, створений Анрі Моньє (1799—1877), комічний тип невігласа і паскудника.

С. 186. Маркіз дю Паті де Клам Арман Оґюст Шарль Фердінанд-Марі Мерсьє (18537—1916) — перший слідчий у Дрейфусовій справі.

Кавеньяк Ґодфруа (1853—1905) — військовий міністр, звинуватив Паті де Клама в тім, що той підбив Анрі виступити фальсифікатором.

Кюїньє Луї — капітан, аташе військового міністра, перший викрив підробленого листа.

Рейнак Жозеф (1856—1921) — депутат Палати під час суду над Дрейфусом, автор монументальної «Історії Дрейфусової справи» у семи томах.

Рошфор Анрі (1831—1913) — директор «Ентрансіжана», критикував у своїй газеті генерала Буадефра.

С. 187. Принц Орлеанський Анрі-Філіпп-Марі (1867—1901) — правнук Луї-Філіппа.

Дук Шартрський — Робер Орлеанський (1840—1910) — онук Луї-Філіппа.

Клементина Орлеанська (1817—1907) — дочка Луї-Філіппа, принцеса Сакс-Кобург-Ґота, мати Фердінанда Болгарського.

Фердинанд І, принц Сакс-Кобург-Ґота (1861—1948) — принц, а потім цар болгарський.

С. 188. Руссо Жан-Батіст (1671—1741) — поет-лірик.

С. 189. Жеро-Рішар Альфред-Леон (1860—1911) — депутат від Парижа, редактор соціалістичної газети «Ла Птіт Републік».

С. 190. Дріан Еміль-Оґюст (1855—1916) — офіцер і військовий письменник, писав під псевдонімом Капітан Данрі.

Клемансо Жорж (1841—1929) — депутат-радикал.

С. 193. Брюнетьєр Фердінанд (1849—1906) — професор Сорбонни, секретар, а потім директор журналу «Ла Ревю де Де Монд».

С. 197. Імператриця Шарлотта де Сакс-Кобург (1840—1927) — пошлюбила ерцдука Максиміліана, брата австрійського цісаря. Її чоловіка проголошено імператором Мексики, але, кинутого напризволяще'Наполеоном III, його повалено і розстріляно. Імператриця, повернувшись до Европи, збожеволіла.

С. 203. Самюель Бернар (1651—1739) — французький фінансист.

Кобольди — дрібнолюдки, охоронці домашнього вогнища.

С. 205. Де Волабель Ашіль-Тенай (1799—1879) — історик, автор «Історії двох Реставрацій» (1844).

С. 212. Абат де Вуазенон Клод-Анрі де Фюзе (1708—1775) — письменник, автор сороміцьких казок, Вольтерів приятель.

Кребійон-син Клод Проспер Жольйо де Кребійон (1707—1777) — письменник, компонував, між іншим, і скабрезні романи, за що потрапив на кілька днів за ґрати.

Фантен-Латур Анрі (1836—1904) — портретист і пейзажист.

Фон Шлеґель Август-Вільгельм (1767—1845) — пропагандист романтизму і вихователь дітей пані де Сталь, якій він відкрив німецьку літературу.

Замок Бройля — маєток дуків Бройлів.

Корделія Луїза Ґреффюле (1796—1847) — Дружйна графа Боніфаса де Кастеллана, маршальшою не була. 1823 року палко закохалася в Ша-тобріана.

С. 222. Граф Шамборський (1820—1883) — після зречення 1830 року Карла X єдиний законний претендент на трон Франції.

С. 223. ...синагога... сліпа... — на бордоському соборі Сен-Серена синагога зображена жінкою з зав’язаними очима, але її очі зав’язані не хусткою, а хвостом дракона, який причаївся за її головою.

С. 224. Дрюмон Едуард (1844—1917) — завзятий пропагандист ксенофобії серед середніх верств французької людности, автор памфлету «Юдейська Франція» (1886).

С. 227. Леонора де Ротшильд (1837—1911) — дружина регента Французького банку Альфонса де Ротшильда.

С. 229. Ліга прав людини — заснована у лютому 1898 року сенатором Людовіком Трар’є. Вона об’єднала інтелектуалів-дрейфусарів.

Бійо Жан-Батіст (1828—1907) — генерал, військовий міністр.

С. 230. Відаль Фернан (1862—1929) — лікар-бактеріолог, автор праць з діагностики черевного тифу. *

С. 232. Шарко Жан-Мартен (1825—1893) — засновник сучасної неврології.

С. 236. Альбумінурія — наявність білка в сечі.

Ґермантська сторона II

«Ґермантська сторона II» виникла з двох спільних і протилежних вимог. З одного боку, Пруст намагався не знехтувати, не пожертвувати жодною темою, жодною сценою, жодним роздумом, які він розвивав і повсякчас збагачував у чернетках, у машинописах та гранках свого роману. А з другого боку, він натикався на ту чи іншу матеріальну чи комерційну перешкоду: конечність так видавати книжки, щоб їхній вигляд не справляв вражіння «цеглини», здатної віднадити нетерплячого читача.

Якщо обов’язок видавця це різати, то обов’язок критика це знову з’єднувати: у чернетках «Ґермантська сторона І» і «Ґермантська сторона II» утворюють одну цілість. А проте якщо ця єдність структури не викликає сумніву в чернетках, то в опублікованому тексті вона здається не такою вже й переконливою. Ну от, почати хоча б з химерного поділу «Ґермантської сторони II» на розділи. Перший з них нараховує якихось три десятки сторінок, тоді як другий обіймає понад двісті п’ятдесят сторінок. Така диспропорція могла б видатися композиційною хибою, якби ми не зважили, що перший розділ — це, власне, закінчення «Ґермантської сторони І», її ретардація. Одначе навмисне уривання розповіді про хворобу та смерть бабусі оповідача — розповіді поданої в чернетках на одному подихові — виконує ролю саспенсу, гідного найкращих романів, друкованих з числа в число у газеті. Чи можна краще тримати читача в напрузі, змусити його нетерпляче ждати, — справді, публікацію двох частин «Ґермантської сторони» розділяє цілий рік, — як уриваючи розповідь там, де героям загрожує смерть? Спосіб це давній. Пруст іноді не гребує перевіреними рецептами.

Вміщений на шарнірі роману у двох томах епізод не лише допомагає з’єднати два паперові блоки водно. Він свідчить про еволюцію героя. Він перший стук неминучої долі людини, перша смерть «У пошуках утраченого часу».

Отож-бо «Ґермантська сторона II» відкривається смертю бабусі і закінчується заповіддю Сваннової смерти.

С. 252. Фромантен Ежен (1820—1876) — письменник, критик і маляр-орієнталіст.

С. 260. Д’єлафуа Жорж (1839—1911) — професор патології, автор праць про туберкульоз, апендицит, хворобу Брайта тощо.

С. 275. Маніфікат — католицький спів на вечірні.

С. 277. Сер Генрі Ірвінг (1838—1905) — відомий англійський комік. Фредерік Леметр (1800—1876) — актор в амплуа романтичних героїв (Лук-реція Борджа, Руї Блаз).

С. 293. Наборі