Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

лють - шрам відразу почав би нестерпно пекти, як це було в ніч нападу на містера Візлі.

Темрява дедалі густішала. Обличчя в Гаррі затерпло и замерзло, ноги заніміли від стискання тестралових боків, але він не наважувався міняти позу, щоб не зірватися... Від пронизливого свисту повітря позакладало у вухах, в роті пересохло від холодного нічного вітру. Не мав уявлення, як далеко вони залетіли. Усю надію покладав на тестрала, що цілеспрямовано мчав кудись у ніч, зрідка помахуючи крильми.

Якщо вони запізняться...

Він ще живий, ще бореться, я це відчуваю...

Якщо Волдеморт зрозуміє, що Сіріуса не зламати...

Я це відчув би...

Раптом Гаррі у грудях усе ніби обірвалося: тестралова голова зненацька нахилилася до землі, і Гаррі аж зісковзнув з його шиї на кілька сантиметрів униз. Нарешті вони заходили на посадку... Здалося, позаду почувся крик, Гаррі озирнувся, ледве втримавшись на коні, але ніхто, начебто, не падав... мабуть, когось просто налякала різка зміна напрямку, як і його самого.

Аж ось зусібіч почали насуватися яскраво-оранжеві вогні. Було видно дахи будинків, фари, що нагадували блискучі очі комах, блідо-жовті квадратики вікон. Ще трошки, і вони впадуть на тротуар. Гаррі з останніх сил ухопився за тестрала й зіщулився, очікуючи різкого удару, але кінь торкнувся землі легесенько, мов тінь, і Гаррі зісковзнув з його спини, озираючи вулицю, де недалечко від пошарпаної телефонної будки стояв той самий переповнений сміттям контейнер. У тьмяному оранжевому світлі вуличних ліхтарів важко було розібрати кольори.

Рон приземлився поряд з Гаррі і негайно зіскочив зі свого тестрала на тротуар.

- Більше ніколи... - аж заточився він. Спробував відійти від тестрала, та, не бачачи, наштовхнувся на нього ззаду й трохи не впав. - Ніколи в житті... Нічого гіршого я не переживав...

Джіні й Герміона торкнулися землі поруч з ним. Зістрибнули зграбніше, ніж Рон. але теж полегшено зітхнули, коли відчули під ногами тверду землю. Трохи згодом зіскочив з тестрала тремтячий Невіл, і легенько зісковзнула Луна.

- Куди тепер? - ввічливо спитала вона в Гаррі, немовби це була просто цікава екскурсія.

- Сюди, - відповів Гаррі. Вдячно поплескав свого тестрала, хутко підійшов до розбитої телефонної будки і відчинив дверцята. - Та заходьте! - поквапив він тих, хто вагався.

Рон і Джіні слухняно зайшли. За ними втислися Герміона, Невіл і Луна. Гаррі востаннє зиркнув на тестралів, що нишпорили в контейнері, обнюхуючи зогнилі недоїдки, і слідом за Луною заліз у будку.

- Хто там найближче до телефону, наберіть шість-два-чотири-чотири-два! - звелів він.

Рон якимось дивом вигнув руку і дотягся до телефонного диска. Коли диск відсюркотів, у будці пролунав холодний жіночий голос.

- Вітаємо вас у Міністерстві магії. Прошу назвати ваше прізвище та справу, в якій ви прийшли.

- Гаррі Поттер, Рон Візлі, Герміона Ґрейнджер, - затарабанив Гаррі, - Джіні Візлі, Невіл Лонґботом, Луна Лавґуд...

- Дякую, - озвався холодний жіночий голос. - Відвідувачі, прошу взяти значки й начепити спереду на одяг.

З металевого жолобка, з якого зазвичай вискакують дрібні монетки здачі, вилетіло з півдесятка значків. Герміона зібрала їх у жменю й мовчки передала Гаррі над головою Джіні. На верхньому було написано «Гаррі Поттер, рятувальна місія».

- Відвідувачі міністерства, ви зобов'язані пройти обшук і пред'явити свої чарівні палички для реєстрації працівникові служби безпеки, який сидить за столом в кінці Великої зали.

- Гаразд! - голосно відповів Гаррі, а його шрам знову засіпався. - Ми можемо вже рушати?

Підлога телефонної будки здригнулася, і тротуар поплив повз шибки вгору. Тестрали, що порпалися в смітті, поступово зникли з поля зору. Друзів огорнула темрява, і з глухим скреготом вони занурилися в глибини Міністерства магії.

Смужечка м'якого золотистого світла спочатку впала їм на ноги, а потім, розширюючись, залила їх цілком. Гаррі зігнув коліна й наготував, наскільки це було можливо у такій тісноті, чарівну паличку. Визирнув крізь шибку, щоб перевірити, чи ніхто їх не чекає - у Великій залі було безлюдно. Люстри світили тьмяніше, ніж удень. Вбудовані в стіни каміни не горіли, але, коли ліфт безгучно зупинився, Гаррі побачив, що на темно-синій стелі й далі звиваються золотисті символи.

- Міністерство магії бажає вам приємного вечора, - пролунав жіночий голос.

Дверцята телефонної будки відчинилися. Гаррі вибрався перший, за ним Невіл і Луна. Тишу Великої зали порушувало хіба що невпинне дзюрчання води в золотому фонтані. Струмені били з чарівних паличок чаклуна та чарівниці, з вістря кентаврової стріли, з гострячка ґоблінового капелюха і з вух ельфа-домовика.

- Ходімо, - неголосно сказав Гаррі й повів друзів повз фонтан до стола, за яким колись чаклун служби безпеки зважував Гарріну чарівну паличку. Але тепер за столом нікого не було.

Гаррі був переконаний, що представник служби безпеки має бути десь тут. Його відсутність - лиховісна ознака. Погані передчуття лише посилилися, коли вони крізь золоті ворота вийшли до ліфтів. Гаррі натиснув кнопку «вниз», і майже відразу з дзенькотом з'явився ліфт. Золоті ґратчасті двері голосно брязнули й розійшлися, а друзі зайшли в кабінку. Гаррі вдарив по кнопці з дев'ятим номером. Двері зачинилися, і ліфт, брязкаючи й дзенькаючи, почав опускатися. Гаррі, коли був тут з містером Візлі, не звернув уваги, які деренчливі ці ліфти. Здавалося, це підійме на ноги всіх працівників служби безпеки! Аж тут ліфт зупинився, холодний жіночий голос повідомив: «Відділ таємниць» - і ґратки роз'їхалися. Вони вийшли в коридор, де нічого не ворушилося, крім полум'я смолоскипів - потік повітря з ліфта змусив їх замерехтіти.

Гаррі обернувся до звичайних чорних дверей. Багато місяців він бачив їх у снах, аж ось нарешті опинився тут.

- Ходімо, - прошепотів він і перший пішов коридором. За ним з роззявленим ротом ішла Луна.

- Слухайте, - зупинився Гаррі за два метри від дверей. - Може... може, хто залишився б тут... на варті...

- А як же тебе попередити про небезпеку? - здивувалася Джіні. - Ти ж можеш бути хтозна-де.

- Гаррі, ми підемо з тобою, - сказав Невіл.

- Ідемо всі разом, - рішуче підтримав його Рон.

Гаррі й далі не хотів тягти їх усіх за собою, але вибору не було. Повернувся обличчям до дверей і... точнісінько, як уві сні, двері відчинилися, він переступив поріг, а за ним зайшли всі решта.

Вони стояли у великому круглому приміщенні. Усе тут було чорне - разом з підлогою і стелею. Однакові двері без табличок і ручок з рівними інтервалами розташовувалися вздовж чорних стін. У проміжках