Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

— Як саме? — спитала Робін. Повз них пройшов до жінок за сусіднім столиком офіціант.

— Коли та адвокатка, яку рекомендувала мамі доктор Бамборо, назвала мамі навіть знижену ціну, мама зрозуміла, що ніколи такого не потягне,— пояснила Поршія.

— Мама прийшла додому й заплакала,— додала Мая,— бо страшенно хотіла розлучитися, поки тато в тюрмі. Вона розуміла, що інакше він просто повернеться, і вона вже не вирветься. За кілька днів доктор Бамборо спитала, як у неї справи з адвокаткою, і мама чесно сказала, що розлучення їй не по кишені, тож,— зітхнула Мая,— доктор Бамборо запропонувала заплатити адвокатці, а мама за це кілька годин на тиждень мала прибирати в її будинку в Гемі.

Жінки за сусіднім столиком почали фліртувати з молодим офіціантом, обмірковуючи, чи не зарано для торта з кремом, і хихочучи, що порушують дієту.

— Мама не думала, що може відмовитися,— провадила Мая.— Але їздити аж у Гем було так дорого й так довго, а в неї ще дві роботи й іспити на носі...

— І ваша тітка Кармен погодилася прибирати там замість неї,— здогадалася Робін. Краєм ока вона побачила, як глянув на неї Страйк.

— Так,— кивнула Мая, округливши очі.— Саме так. Це здавалося добрим рішенням. Тітка Кармен була домогосподинею, а дядько Маркус і доктор Бамборо цілий день були на роботі, тож мама подумала: ніхто й не дізнається, що в Гемі прибирає інша жінка.

— Був тільки один слизький момент,— сказала Поршія,— пам’ятаєш, Має? Коли доктор Бамборо запросила нас усіх на барбекю до себе? — вона розвернулася до Робін.— Ми не пішли, бо тоді нянька зрозуміла б, що насправді прибирати приходить не мама. Тітонька Кармен тої няньки не любила,— додала Поршія.— Терпіти не могла.

— Чого так? — спитав Страйк.

— Вона вважала, що дівчина націлилася на чоловіка доктора Бамборо. Червоніла щоразу, як вимовляла його ім’я.

Двері кав’ярні відчинилися, і повернулася Іден. Коли вона сідала за стіл, Робін відчула суміш цигаркового диму і її парфумів.

— До чого ви вже дійшли? — холодно спитала вона.

— Сказали, що тітка Кармен прибирала замість мами,— сказала Мая.

Іден знову схрестила руки на грудях, ігноруючи каву.

— Тож коли ваша мама сказала поліції про кров і про те, що доктор Фіппс ходив у садку...— почав Страйк.

— ... насправді вона переповідала те, що казала їй Кармен, так,— кивнула Мая, знову торкаючись хрестика.— Вона не могла зізнатися, що замість неї працювала сестра, бо тоді дядько Маркус просто сказився б. Тітонька Кармен молила маму нічого не казати поліції, і мама не сказала. І почала вдавати, що сама бачила і кров, і доктора Фіппса в садку.

— От тільки,— невесело засміялася Поршія,— Кармен потім змінила свідчення про доктора Фіппса. Мама після допиту зайшла до тітки і сказала: «Вони питають, чи не могла я переплутати з доктором Фіппсом когось із робітників». А Кармен така: «Ой, а я і забула, що там ще робітники були. Мабуть, переплутала».

Поршія знову засміялася, але Робін бачила, що їй зовсім не смішно. В точно такому самому сміху Робін шукала розради у вечір, коли говорила з Максом про зґвалтування за кухонним столом.

— Я знаю, що не смішно,— сказала Поршія, перехопивши Маїн погляд,— але облиш! Кармен завжди була безпам’ятна як казна-що, і ти чекаєш, що в такій ситуації вона б перестрахувалася? Мамі від стресу було аж зле, вона натурально блювала, тільки-но щось поїсть. А потім та стара сука, секретарка, побачила, як мама на роботі тримається за стіни...

— Так,— раптом ожила Іден.— Потім маму оголосили злодійкою і пиячкою і вигнали з роботи. Стара секретарка заявила, що понюхала мамин термос і відчула алкоголь. Брехня як вона є.

— Але це було вже за кілька місяців по зникненню Марго Бамборо, так? — спитав Страйк, тримаючи ручку напоготові.

— А, вибачте,— з крижаним сарказмом озвалася Іден,— я зійшла з теми? Повернімося до зниклої білої пані, люди. Чхати на те, що пережила чорна жінка, кому вона треба.

— Пробачте, я не...— почав Страйк.

— Ви знаєте про Тіяну Медайні? — кинула йому Іден.

— Ні,— зізнався Страйк.

— «Ні»,— повторила Іден,— справді, звідки? Марго Бамборо зникла сорок років тому, а ми тут сидимо й обговорюємо, що вона, і як вона, і де. Тіяна Медайні — чорна дівчина з Левішема. Вона зникла торік. Багато передовиць щось написали про Тіяну? Чому про неї не сурмили в усіх новинах, як про Бамборо? Бо ми не рівноцінні, так,— для преси, для довбаної поліції?

Страйк не знайшов, що на це заперечити; понад сумнів, подумала Робін, зауваження Іден — невідпорне. Фото єдиної чорношкірої жертви Денніса Кріда, Джекі Ейлетт, секретарки й матері, було найменшим і найтьмянішим з примарних чорно-білих портретів жертв Кріда на обкладинці «Демона з Райського парку». Темна шкіра Джекі майже зливалася з похмурою палітуркою. Найкраще зобразили шістнадцятирічну Джеральдіну Кристі й двадцятисемирічну Сьюзан Маєр — блідих, білявих.

— Коли зникла Марго Бамборо,— гаряче заявила Іден,— білих жінок з її клініки оберігали, мов порцелянових ляльок, зрозуміло? Поліція їм, чорт забирай, мало не слізки підтирала. А з мамою поводилися, мов із закоренілою шахрайкою. Отой головний детектив, як його...

— Талбот? — підказала Робін.

— «Що ти приховуєш? А ну кажи, я знаю, ти щось приховуєш».

В уяві Робін постала містична фігура Ієрофанта. Хранитель секретів з таро Тота носив шафранові шати й сидів верхи на бику («карта співвідноситься зі знаком Тільця»), а перед ним стояла удвічі менша чорна жриця з заплетеним, як у Маї, волоссям («Перед ним — жона, мечем оперезана; вона втілює Багряну Жону...»). Що було першим: Талбот поклав перед собою карту, що повідомляла про таємничість, чи інстинкт детектива підказав йому, що перелякана Вілма бреше?

—