Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

засміявся), він і сам здивувався, що така чемна юна дівчина отак ні сіло ні впало таке йому запропонувала...

— Білій жінці таке зробити чорному чоловікові було легко,— провадила Іден,— а надто в сімдесят другому. Тато вже відбував термін за кілька років до того — за бійку. Посадили на п’ять років.

— Мабуть, це було важко для родини,— сказав Страйк, не дивлячись на Робін.

— Так,— відповіла Мая.— Дуже важко. Інші діти в школі... ну, ви уявляєте, на що здатні діти...

— Тато заробляв більшу частину грошей,— сказала Поршія.— Нас було п’ятеро, а мама навіть у школі не довчилася. Поки тата не арештували, вона саме вчилася у вечірній, хотіла скласти іспити. Ми якось зводили кінці з кінцями, поки тато приносив у дім гроші, але коли його посадили, почалося виживання.

— Наша мама і її сестра вийшли заміж за двох братів,— сказала Мая.— Загалом вийшло дев’ятеро дітей на дві родини. Ми були дуже близькі, поки тата не арештували... а тоді все змінилося. Мій дядько Маркус ходив на кожне засідання у справі, а мама відмовлялася навідріз, і дядько Маркус на неї страшно розсердився.

— Ми розуміли, що якби суддя побачив, як за тата стала горою вся родина, це б усе змінило,— різко втрутилася Іден.— Я до суду ходила. Школу прогулювала. Я знала, що він ні в чому не винний.

— Ну й молодець,— відповіла Поршія геть не схвальним тоном,— а мама не хотіла сидіти на відкритому слуханні й чути, як тато розповідає про свій секс із тією жінкою...

— Та жінка була просто хвойда,— коротко мовила Іден.

— Брудна вода остудить і розжарене залізо,— з барбадоськими інтонаціями процитувала приказку Поршія.— Ніхто його не силував.

— Хай що там було,— квапливо втрутилася Мая,— суддя повірив жінці, і тата посадили. Мама не відвідувала його у в’язниці, і не водила ні нас із Поршією, ні наших братів.

— А я ходила,— втрутилася Іден.— 3 дядьком Маркусом. Він усе одно лишався нашим татком. Мама не мала права не дозволяти нам з ним бачитися.

— Так, і мама,— провадила Мая, не даючи втрутитися ще й Поршії,— хотіла розлучитися, але не мала грошей на юриста. Тож доктор Бамборо звела її з адвокаткою-феміністкою, яка консультувала жінок у скрутній ситуації за зниженим тарифом. Коли дядько Маркус сказав татові, що мама знайшла собі юриста, тато написав їй з в’язниці листа, просив не робити цього. Писав їй, що знайшов Бога, що кохає її, що засвоїв урок і хоче тільки бути з сім’єю.

Мая пригубила свою каву.

— Десь за тиждень після того, як мама отримала таткового листа, вона прибирала в кабінеті доктора Бамборо, коли вже всі пішли, і дещо помітила в смітнику.

Мая розкрила сумочку, яку тримала на колінах, і дістала аркуш синього паперу, який, видно, колись зім’яли в кулю. Вона простягнула його Робін, а та розклала папірець на столі, щоб і Страйк міг прочитати.

Вицвілий рукописний текст химерно поєднував великі й малі літери.

ВІдчЕПиСя віД МОєї ДівЧИнки тИ пІДстиЛКА бО я тебЕ ВІДпрАалю ДО ПЕКЛА болЯчЕ і ПОвіЛьнО

Робін скоса глянула на Страйка й побачила на його обличчі, мов у дзеркалі, свій ледь прихований подив. Ніхто не встиг нічого сказати, бо повз стіл пройшла компанія жінок. Страйкові довелося посунути стілець. Сміючись і балакаючи, жінки зайняли стіл за спинами Маї та Іден.

— Коли мама це прочитала,— заговорила Мая тихішим голосом, щоб новоприбулі її не почули,— вона подумала, що записку міг надіслати тато. Не в буквальному сенсі, бо тюремні цензори не випустили б такого листа... вона подумала, що хтось його написав від нього.

— Не хтось, а дядько Маркус,— сказала Іден, тримаючи руки схрещеними й піджавши губи.— Дядько Маркус, проповідник, який такого слова за все життя і не вимовив.

— Мама взяла записку й понесла до дядька Маркуса й тітки Кармен,— провадила Мая, ігноруючи цю заяву,— і прямо спитала Маркуса, чи не він це зробив. У записці ішлося про пекло: Маркус тоді любив згадувати про вогонь і сірку в проповідях...

— ...і не вірив, що мама справді могла хотіти розлучитися,— додала Поршія.— Він вважав, що то доктор Бамборо напоумила маму піти від тата, бо, бачте, без білої жінки мама б не зрозуміла, що живе в лайні. Сама б вона цього ніяк не помітила.

— Курити піду, зрозуміло? — раптом сказала Іден. Вона підхопилася й вийшла, застукотівши підборами.

Молодші сестри видихнули з полегшенням, коли вона пішла.

— Вона була татова улюблениця,— тихо пояснила Мая Страйкові й Робін, крізь вікно дивлячись, як Іден дістає пачку цигарок, відкидає волосся з обличчя і підкурює.— Вона його дуже любила, хоч він і був бабієм.

— А з мамою не ладнала,— додала Поршія.— Так сварилися, що й мертвий би прокинувся.

— Правду кажучи,— сказала Мая,— їхнє розставання найбільше вдарило по Іден. Вона в шістнадцять років покинула школу, пішла працювати в «Маркс&Спенсер», щоб підтримати...

— Мама дуже не хотіла, щоб ми кидали школу,— сказала Поршія.— Це був власний вибір Іден. Іден любить говорити, що це була її жертва заради родини. Та ну! Вона спала й бачила, як покинути школу, бо мама вимагала, щоб вона вчилася на відмінно. Іден любить говорити, що стала нам другою матір’ю, але я пам’ятаю інше. Пам’ятаю, як вона мене дубасила, якщо навіть гляну на неї якось не так.

За вікном Іден курила, стоячи спиною до них.

— То все був суцільний кошмар,— сумно сказала Мая.— Мама й дядько Маркус так і не помирилися, але мама й Кармен були сестрами...

— Скажемо їм зараз, щоб вона не вставила свої п’ять пенсів,— мовила Поршія до Маї і розвернулася до Страйка й Робін: — Тітка Кармен потай від дядька Маркуса допомагала