Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

коли він покосився на істот біля його ніг, обплутаних обірваними канатами.

Він ще ширше роззявив рота.

- Геґер.

Гаррі не знав, що означає «геґер» і яка то мова. Його турбувало інше. Він стежив за Ґроповими ступнями, завдовжки з Гаррі. Герміона міцно стисла його руку. Кентаври принишкли й дивилися на велетня, що крутив величезною круглою головою з боку набік і теж розглядав тих, хто внизу, мовби щось шукав.

- Геґер! - ще наполегливіше гукнув він.

- Іде звідси, велетню! - крикнув Маґор'ян. - Тебе ніхто сюди не кликав!

Проте на Ґропа ці слова не справили ніякого враження. Він трохи нахилився (кентаври ще міцніше стисли в руках луки), а тоді заревів: - ГЕҐЕР!

Деякі кентаври занервувалися, а Герміона раптом зойкнула.

- Гаррі! - прошепотіла вона. - Здається, він намагається сказати «Геґрід»!

Саме в цю мить Ґроп помітив їх, єдиних людей серед моря кентаврів, і ще нижче нахилив голову, уважно до них приглядаючись. Гаррі відчув, як затремтіла Герміона, коли Ґроп знову широко роззявив рота і промовив глибоким гримотливим голосом: - Гермі.

- Господи, - Герміона так міцно стисла Гарріну руку, що та аж заніміла, а сама Герміона, здавалося, от-от зомліє, - він... він запам'ятав!

- ГЕРМІ! - заревів Ґроп. - ДЕ ГЕҐЕР?

- Я не знаю! - пропищала перелякана Герміона. - Вибач, Ґроп, але я не знаю!

- ҐРОП ХОЧЕ ГЕҐЕР!

Велетень простяг униз здоровецьку руку. Герміона дико заверещала, відсахнулася на кілька кроків назад і впала. Без чарівної палички Гаррі зібрався бити, штовхати, кусати - що завгодно, - коли рука потяглася до нього, збивши при цьому з ніг білосніжного кентавра.

Кентаври тільки цього й чекали. Ґропові простягнуті пальці були вже біля Гаррі, коли з півсотні стріл просвистіли в повітрі й уп'ялися в гігантське обличчя велетня. Той завив від болю й люті, випростався й почав терти собі щоки величезними долонями, ламаючи стріли, але ще глибше заганяючи їхні наконечники.

Він кричав і гупав ножиськами, а кентаври кинулися врозтіч. Краплини Ґропової крові завбільшки як галька заляпували Гаррі з голови до ніг, поки він допомагав Герміоні встати. Удвох вони щодуху помчали під захист дерев і лише там озирнулися. Ґроп із залитим кров'ю лицем наосліп намацував кентаврів. Ті безладно тікали, галопуючи поміж дерев обабіч просіки. Гаррі й Герміона дивилися, як Ґроп, люто ревучи й ламаючи дерева, кинувся за кентаврами.

- Ой, - Герміона так трусилася, аж їй підгиналися коліна. - Ой, яке жахіття. Він же їх повбиває.

- Якщо чесно, то я не проти, - з гіркотою зітхнув Гаррі.

Тупіт кентаврів і гупання велета поступово слабшали. І раптом шрам у Гаррі тьохнув болем. Його охопив жах.

Вони згаяли стільки часу - і тепер були ще далі від порятунку Сіріуса, ніж тоді, коли він побачив видіння. Без чарівної палички, серед Забороненого лісу, без можливості перенестися деінде.

- Чудовий задум, - крикнув він Герміоні, бажаючи зігнати на комусь злість. - Просто надзвичайний! І що ж нам тепер робити?

- Повертатися до замку, - ледь чутно пробелькотіла Герміона.

- Поки ми туди доліземо, Сіріус буде мертвий! - люто стукнув Гаррі ногою по дереву. Згори почулося верескливе скрекотання. Сердитий посіпачка розмахував стиснутими в кулачки довжелезними пальцями-галузками.

- Без чарівних паличок ми нічого не вдіємо, - безнадійно мовила Герміона, намагаючись зосередитися. - До речі, Гаррі, а як ти взагалі планував добиратися до Лондона?

- Нас це теж цікавить, - пролунав за її спиною знайомий голос.

Гаррі й Герміона інстинктивно притислися одне до одного й озирнулися.

З-за дерев вийшов Рон, а за ним - Джіні, Невіл і Луна. Вигляд у них був не найкращий. У Джіні по щоці тяглося кілька довгих подряпин, у Невіла над правим оком набрякала велика фіолетова ґуля, а Ронова губа кривавила ще більше - проте всі були дуже собою вдоволені.

- То що, - Рон відхилив низьку гілку і простяг Гаррі його чарівну паличку, - щось придумав?

- Як ви вирвалися? - здивувався Гаррі.

- Кілька приголомшувачів, роззброювальні чари, а Невіл виконав дуже класне стримувальне закляття, - безтурботно пояснив Рон, віддаючи чарівну паличку і Герміоні. - Але Джіні була найкраща, вона зачаклувала Мелфоя «Кажанячими шмарклями». Було на що подивитися, бо йому заліпило морду тією гидотою з крильцями. А тоді ми побачили з вікна, що ви йдете в ліс, і побігли за вами. А що ви зробили з Амбридж?

- Її кудись понесли, - відповів Гаррі. - Кентаври.

- А вас просто так покинули? - здивувалася Джіні.

- Та ні, їх розігнав Ґроп, - пояснив Гаррі.

- Який Ґроп? - зацікавилася Луна.

- Геґрідів молодший братик, - зразу ж відказав Рон. - Але це вже не має значення. Гаррі, що ти з'ясував у каміні? Відомо-Хто напав на Сіріуса чи...

- Так, - підтвердив Гаррі, і його шрам знову боляче тьохнув, - я впевнений, що Сіріус ще живий, але не знаю, як туди потрапити, щоб йому допомогти.

Усі злякано вмовкли. Ця перешкода здавалася нездоланною.

- Доведеться нам полетіти, - сказала Луна своїм найбуденнішим голосом.

- Якраз, - роздратовано озирнувся на неї Гаррі. - По-перше, не існує ніяких «нас», якщо ти під цим словом маєш на увазі й себе, а по-друге, Рон єдиний серед нас має мітлу, яку не охороняє озброєний троль, отож...

- Я теж маю мітлу! - втрутилася Джіні.

- Але ти не полетиш, - сердито заперечив Рон.

- Вибачай, але я не менше, ніж ти, переживаю за Сіріуса! - рішуче випнула підборіддя Джіні, від чого раптом стала разюче схожа на Фреда з Джорджем.

- Ти теж... - почав було Гаррі, але Джіні люто його урвала:

- Я вже на три роки старша, ніж був ти, коли змагався з Відомо-Ким за філософський камінь, і саме завдяки мені Мелфой і досі стирчить у кабінеті Амбридж і відбивається від величезних летючих шмарклів...

- Так, але...

- Ми всі разом були в ДА, - тихенько додав Невіл. - Це ж було задумано для боротьби з Відомо-Ким, так? І це для нас перша нагода зробити щось справжнє... Чи то все була звичайна гра?

- Ні... звичайно, не гра... - невпевнено заперечив Гаррі. - Тоді ми з вами, - сказав Невіл. - Ми хочемо допомогти.

- Це правда, - радісно всміхнулася Луна.

Гаррі перехопив Ронів погляд. Він знав, що Рон думає точнісінько те ж саме -