Герман Мелвілл - Мобі Дік або Білий кит

стерно, і наставлений на полюс бушприте! О славний і в смерті корабель, невже ти маєш загинути без мене? Невже я позбавлений цієї останньої втіхи, яку має навіть послідущий невдаха! О самотня смерть у кінці самотнього життя! О, тепер я знаю, що найвища моя велич — у моєму найбільшому горі! Гей! Гей! Усі буйні буруни мого минулого життя, з усіх найдальших далей поспішайте сюди, згромадьтесь горою у високу піняву хвилю моєї смерті! До тебе я пливу, о ките-нищителю, але не переможцю! До останку я б’юся з тобою, з самого пекла влучу тебе гарпуном! Я так тебе ненавиджу, що з останнім своїм віддихом плюю в тебе! Потопи всі труни й усі мари в отій водоверті! Жодна труна й жодні мари не можуть бути моїми, тож розірви мене на шматки, прикованого до тебе, бо я до кінця переслідуватиму тебе, проклятий ките! Ось, маєш іще!

Гарпун злетів у повітря; уражений ним кит шарпнувся вперед, і линва блискавично засвистіла в носовому жолобку. Але раптом вибилася з нього. Ахав нахилився, щоб її поправити, і таки поправив, але летючою петлею його зашморгнуло за шию, і він без звуку вилетів з вельбота. Так душать свою жертву тятивою лука без’язикі кати в султанському сералі. Веслярі навіть не вгледілися, що ж сталось. А ще за мить товстий огон на кінці линви вилетів з кадоба на кормі вельбота, збив з ніг одного весляра і, шмаргонувши по воді, зник у глибині.

На мить веслярі застигли, наче заворожені, тоді озирнулися.

— Корабель! Великий боже, де корабель!

І ось крізь напівпрозору імлу вони побачили привид корабля, наче якийсь туманний міраж, що швидко зникав з очей. Над водою вже видніли тільки вершечки щогл, і на них, прикуті чи то потьмаренням, чи то відданістю, чи то Долею, ще сиділи погани-гарпунники, не кидаючи своїх дозорчих постів. Та ось колові хвилі, що розходились від потонулого корабля, захопили й останній вельбот із його командою, і кожне весло або держално списа, що плавали на воді, закрутили все те, живе й неживе, в одному величезному вирі, який затяг у глибини навіть найменшу скіпку, що лишилася з «Пеквода».

Та коли вже останні сплески того виру зімкнулися над головою індіанця на грот-щоглі і над водою зосталося лише кілька дюймів її та розгорнений довгий вимпел, що ніби на глум спокійно маяв над бурунами-нищителями, майже торкаючись їх, — у ту мить із води піднялася червоношкіра рука з молотком і змахнула ним, ніби прибиваючи вимпел міцніше до щогли, що вже зникала під водою. Морський яструб, що, злинувши зі своєї природної домівки між зорями, доти зловтішно кружляв над грот-щоглою і клював прапор, заважаючи Тештіго, — цей яструб тепер дивним чином попав своїм широким крилом між молоток і щоглу, і дикун уже з-під води відчув якимсь інстинктом трепет того крила й останнім рухом притиснув молоток до дерева. І небесний птах з архангельським криком, тягнучись угору гордим дзьобом, обвитий Ахавовим вимпелом, теж пішов на дно разом з його кораблем, що, наче сам сатана, не міг спуститися в пекло, не прихопивши з собою хоч маленьку часточку живого неба, щоб увінчати нею свою голову.

Над жерлом виру закружляли з криком малі морські пташки. Похмурий білий бурун хлюпнув у його круті стіни, а тоді вони зімкнулись, і безкраїй саван моря покотив свої хвилі, як котив і п’ять тисяч років тому.

ЕПІЛОГ

І втік тільки я сам, щоб донести тобі.

Книга Йова

Драма скінчилася. То навіщо ж іще хтось виходить до рампи?.. Бо один усе ж таки зостався живий.

Склалося так, що після зникнення парса саме мені Доля судила зайняти місце загребного весляра в Ахавовому вельботі: адже його загребний тепер зайняв місце Федаллаха. Я ж таки був той самий, хто в останній день погоні, вилетівши з вельбота разом з іще двома веслярами, лишився на воді за кормою. Отож, плаваючи на самому краю арени дальших подій, я спостерігав їх, а коли корабель потонув, у водоверть над ним потягло й мене. Потягло повільно, але неухильно. Та коли я опинився там, від виру лишилося вже тільки піняве кружало на рівній воді. Мене крутило й крутило, ніби нового Іксіона,[165] довкола схожої на гудзик чорної бульки на осі того кружала.

Та коли я опинився в його центрі, чорна булька луснула, і з води, чи то звільнений своєю хитромудрою пружиною, чи то завдяки великій плавучості, сторчма, з величезним розгоном вистрибнув зроблений з труни рятувальний буй, упав і загойдався поруч мене. На тій труні я майже весь день і наступну ніч плавав по спокійних, жалобних хвилях. Мимо пропливали акули, але не займали мене, ніби хтось почіпляв замки на їхні пащі. Люті морські яструби теж ширяли наді мною, ніби поховавши дзьоби в піхви. А другого дня на обрії з’явилося вітрило. Воно росло, наближалося, і врешті мене підібрав корабель. То була "Рахіль", що снувала по морю, шукаючи своїх утрачених дітей, але знайшла тільки ще одного сироту.

КІНЕЦЬ

Примечания

1

 Острів Ероманга - один з Новогебрідських островів

2

Гемптон-Корт - палац англійських королів поблизу Лондона, нині музей. Тюїльрі - резиденція французьких королів у Парижі.

3

Не знаю, що воно (латин.)

4

«Рік чудес» (латин.)

5

Батарея — сквер у Нью-Йорку, на південному мисі острова Манхеттену, де колись був форт.

6

Уайтгол — вулиця, що тягнеться по Манхеттену з півдня на північ.

7

Соко — річка в штаті Мен, на північному сході США.

8

Рокевей — мис на півдні острова Лонг-Айленд, нині в межах міста Нью-Йорка.

9

В цій долині, що лежить на південь від Єрусалима, колись приносили людські жертви божеству Молохові

10

Евроклідон — північно-східний вітер, згаданий у євангельській книзі Діяння апостолів.

11

Бідний Лазар і Багатій — персонажі євангельської притчі

12

Ледьярд Джон (1751–1789) — учасник останньої експедиції Джеймса Кука; подорожував також по Європі та Сибіру (до Якутська)

13

Парк Мунго (1771–1806) досліджував течію Нігеру, де й загинув.

14

Назви вулиць: Бродвей у Нью-Йорку, Чеснат-стріт — у Філадельфії, Ріджент-стріт — у Лондоні, Вотер-стріт — у Ліверпулі, Вопінг — у Лондоні

15

Ідеться про стародавні печерні іднуїстські храми на острові Елефанта в Бомбейській затоці

16

Фортеця в