Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Якщо ви безкорисливо піклуєтеся про майбутнє народу і мета ваша — щоб людина стала краща, тоді я давно з вами. Дуже давно,— порушив тишу Дата Туташхіа.
І знову мовчанка.
— Я образив тебе, Дато,— промовив, усміхнувшись, Класіон.— Вибач мені.
— Я зовсім не образився.
— Ні, не міг ти не образитися... Переборщив я.
— Не мучся й не думай про це. Я справді не образився, клянуся честю! — ще раз запевнив Дата.
— Тоді поясни, чому ти не образився? — спитав Класіон.
— Якщо я поясню, ось тоді будеш ображений, Класіоне. Облишмо цю розмову.
Дата розрізав надвоє шоті й, поклавши шматок вареної курки, сиру та двоє яєць, передав усе те Поктії. Класіон лежав на боці й розмірковував, очевидно, над Датиними словами.
— Ось ти кажеш, батоно Класіон, щоб я приєднався до вас,— повернув розмову Дата.— Мабуть, я так і зроблю, але знаєш коли?
— А коли?
— Ти бачив зараз оте безглузде побоїще? Зрозумів, скільки в цьому люді енергії й сили? Час і лад зробили їх нещасними, люди ж довели їх до тваринного стану. І тут, і там теж,— Дата кивнув на вікно.— Як змусити крутитися млинове колесо, я знаю, а як силу й енергію цих людей, що безглуздо марнується, перетворити їм-таки на користь,— цього мені треба навчитися. Навчуся і вже тоді прийду до вас.— Дата помовчав і додав:— Коли хтось з вас знає, як це зробити, до нього прийду і навчатимуся.
— Поки що не знаємо, Дато,— вступив у розмову Хома Комодов.— Якби знали, не допускали б стільки помилок, і тоді революція давно перемогла б... Поки що ми спостерігаємо, нагромаджуємо досвід, вчимося. І навчимося! Але єдність потрібна і в цьому...
— Наш ворог не чекатиме, поки ми навчимося! — похмуро мовив Класіон і зліз із нар.
Розмова пішла про арештантський бунт. Аж ось відчинилися двері, і до камери ввалилося двадцять п’ять щасливців, відпущених у лазню. Слідом за ними на дверях постав Коц, начальник в’язниці, а за ним — хвіст наглядачів. Староста наче вродився біля них, а камера завмерла.
Коц зупинився посеред камери, а по праву та по ліву руку від нього виросло по двоє жандармів. Наглядачі юрмилися за спиною і на дверях. Дивне було не лише ім’я того чоловіка, а й сам він був особою досить примітною. Ніхто з арештантів жодного разу не чув його голосу, і невідомо було, чи взагалі він має дар мови. І цього разу Коц ані слова не мовив. Старший наглядач щось шепнув йому на вухо. Коц кивнув головою.
— Хто тут Поктія? — загорлав старший наглядач.
— Я,— підвівся Поктія.
— Виходь!
Він вийшов. Начальник в’язниці підніс три пальці — три доби карцеру. Начальник корпусу стусаном виштовхнув Поктію в коридор. Старший наглядач знову схилився над вухом у начальника в’язниці. Той знову кивнув.
— Харчо, виходь!
І Харчо — три пальці й штурхан, і випхали в коридор.
— Тепер моя черга... У карцері хоч повітря чистіше,— сказав Дата.
І справді, назвали Туташхіа.
Дата вийшов і став, начальник в’язниці оглядів його з голови до ніг і помахом руки відпустив, а старший наглядач знов нахилився над вухом у начальника в’язниці.
Тамбії, Дардакові, уявіть собі, навіть Куркалі й Спарапету — цим «отцям» злодіїв, усім: три пальці, штурхан — і в коридор. Список старшого наглядача, видно, був вичерпаний, і Коц особисту взявся до діла. Він пройшов усю камеру з краю до краю, і на ту мить, коли знов опинився біля дверей, ще п’ятнадцять арештантів було випхнуто штурханом у коридор. Чому він відпустив Дату й за якими прикметами відібрав отих півтора десятка арештантів, сказати не можу, але що при тому ніхто ані пари з вуст — це вже напевно. Наприкінці начальник в’язниці, обернувшись до старости, підніс у нього перед носом п’ять пальців і дуже галантно, як гостинний господар дорогого гостя, запросив у коридор.
— Та за віщо ж?! Я й носа з-під нар не витикав... За віщо? — заскиглив «тараста».
Начальник корпусу сам виштовхнув старосту в коридор. Очевидно, Коца образило старостине скигління,— така невдячність, і де при такому люб’язному поводженні.
Двері замкнули.
Карантин тривав ще днів десять, за встановленим порядком його розпустили на двадцять перший день після того, як було прийнято першого арештанта. Нас порозводили в камери.
Граф Сегеді
Поки я чекав відповіді на своє прохання про відставку, а відповідь через певні причини, яких я й досі не з’ясував, не надходила, соціальне напруження в імперії дедалі зростало. Про той час зараз написано багато — і наукових праць, і романів, лишилися й численні свідчення очевидців. Ремінісценції дилетанта навряд чи прислужаться історикам. Тому обмежуся двома зауваженнями, важливими для розуміння мого подальшого викладу, і повернуся безпосередньо до записів.
Усе, що я бачив, пережив і сприйняв протягом свого життя, впевнило мене в тому, що держава — це величезний казан з юшкою, яка кипить на вогні, а громадянин — істота, що присмокталася до того казана. Неминуче настає час, коли треба помішати в казані черпаком або струснути його,— ті, що поприсмоктувалися, відпадають, і,тоді... Мільйони метаються, не тямлячи себе, і кожного крає страх за живіт свій. Деякі спитуються знов присмоктатися до старого казана, дехто шукає нового, а в декого фантазія породжує посудину, якої взагалі ніхто ніколи не бачив... Уся та веремія триває доти, доки хтось не додумається перефарбувати старий казан і назвати його зовсім інакше. Тоді, наче кліщі, громадяни знов присмоктуються до казана, і «світ існує вічно».
З подій дев’ятисотих років я, як посадова особа й людина, віддана престолові, виніс переконання, що народові треба було проявити більше мудрості, а владі великодушності. Під мудрістю я розумію узгодженість протилежних інтересів, а під великодушністю — конституційну монархію.
І ще одне. Мене завжди захоплював сам процес дозрівання й здійснення задумів, що народжувалися в мені. Спочатку — осмислювання обставин, вивчення фактів, формулювання висновків. Потім — визначення потрібних заходів та здійснення їх. Третя стадія — освоєння ситуації, яка щойно склалася, і пристосування до неї. І, нарешті, ретроспективний аналіз причин, що породили саме цей, а не якийсь інший ряд умовиводів. Така ретроспекція, як правило, приводить до відкриття. Моє відкриття полягало в тому, що вже на першому етапі, коли ще тільки вивчалися обставини й факти, я зовсім не взяв до уваги своєї вдачі, що й відіграло, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.
