Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

Поктія, зрадівши, простягся на голих дошках.

— Квімсадзе, є тут Квімсадзе?! — гукнув роздавальник передач.

— Є, є,— озвався староста і обернувся до політв’язнів: — Класіон! Тебе там кличуть!.. Квімсадзе-е-е!

— Класіон Бічійович! Ось я, йду!

Класіонові було років сорок. П’ятнадцять з них — починаючи з вісімнадцяти — він провів у в’язницях і на засланнях, а інший час, як він сам казав, готувався до відсиджування. Його знало все політичне підпілля Російської імперії, та ніхто не знав, чи належав Класіон до якоїсь партії, які політичні переконання мав, до якої мети прагнув, крім повалення царизму. Смішний, але потрібний чоловік — так казали про Класіона Квімсадзе, і ця характеристика була надзвичайно точна. В його біографії був такий факт: якось під час однієї з політичних дискусій його спитали прямо:

— Ваша платформа, товаришу Класіон?

— Ріоні, друже! — Класіон був сином кутаїського священика, а потрапити в Кутаїсі залізницею можна було, тільки пересівши в Ріоні.

Саме отой кутаїський священик — старий Бічіа Квімсадзе — і прислав зараз синові цю передачу. Вона була дуже велика — лише варених курей Класіон налічив дюжину.

— Класіоне, дорогий, у тій дюжині курок одна напевно та, що її мій батько пожертвував твоєму татусеві на церкву,— пожартував якийсь кутаїсець.

— З тих пір як ти сів, у твоєї сім’ї навіть курки немає, хлопче,— відрізав Класіон.— На тобі одну, відішли додому, нехай чекає, поки повернешся, і в домі знов своя курка буде. Візьми ще хачапурі, і шоті[41] ось бери.

Класіон Квімсадзе залишив нам якраз стільки, щоб не зіпсувалося, а решту почав посилати в усі кутки камери. Андро Чанейшвілі накривав на стіл.

— Олексію, забирай Дату і йдіть сюди. Чи вам їсти не хочеться? — покликав Шалва Тухарелі.

— Розстели бурку й лягай,— сказав Дата Туташхіа Поктії, коли ми зібралися йти.

Ми прийшли й посідали на нарах, де було розкладено хліб-сіль. Класіон метушливо роздавав передачу й до кожного посилання додавав словесний текст:

— На, однеси це злодіям, бодай вони пропали. Ох і вгрів мене хтось, поки їх розбороняли, прямо в куприк увігнав, мало не збожеволів од болю... Однеси й скажи, нехай не думають, що це їм пайка від Класіона Квімсадзе... Нічого їм від мене не належить. Це так, для голодних... Пайки від мене вони не діждуться. Дай бог здоров’я моєму батькові. «Господи помилуй, господи помилуй, господи помилу-у-уй!» Однеси й мої слова тихенько тій вошві перекажи! Не забудь...

— Дуже доладно в тебе виходить, Класіоне! Чудовий священик з тебе був би,— сказав Шалва Тухарелі.

— Ті, з кого цар собі священиків пече, саме вони й зметуть з лиця землі його царство, ось побачите!..— мовив Класіон.

— Отакі хачапурі пече моя сестра, бідолашна Еле,— сказав Дата,— скільки сиджу, а вона жодного разу не прийшла. Мабуть, щось з нею сталося.

— Цього тижня тобі було дві передачки. Хто в тебе в Тифлісі? — спитав Шалва Тухарелі.

— Моя невістка, жінка двоюрідного брата — Мушні Зарандіа.

— Нічого, Дато. Бог милостивий,— мовив Класіон.

— Класіоне, ти рудого негра бачив коли-небудь? — спитав Шалва Тухарелі.

— Хіба в цього царя та його сатрапів побачиш щось путяще! — зразу ж цілком серйозно відповів Класіон, а потім подумав і спитав: — А хіба є руді негри?

Усі засміялися, і Класіон зрозумів, що його розіграли. Щоб якось зам’яти ніяковість, він накинувся на Дату:

— А ти чого зуби скалиш? Радий, що живий залишився? Нене моя, як вони його розмалювали!

— А й справді, так мені ще не перепадало,— завіявся Дата Туташхіа.— Дуже вже багато понабігало тієї шушвалі!

— З твоїм характером тобі й не те ще дістанеться, брате, й не раз,— напророчив Класіон.

— А який же це в мене характер?

— Яка кличка, такий і характер! Один у полі не воїн — тебе хіба цього не вчили? Сидіти самому, як сич, не можна. Треба на чийсь бік ставати, а то завжди будеш битий. «Се ля ві», нічого не вдієш! — закінчив з французькими словами Класіон.

— Нас тут шестеро. У кожного свій шлях, але об’єднані ми одним — бажанням боротися за краще майбутнє народу,— вперше заговорив з Датою Хома Комодов.— Якого б політичного вчення не дотримувався кожен, кінцева мета у всіх спільна. В цьому запорука нашої єдності. І наша сила!..

— Дуже вже ми сильні, просто страх! — перебив його Класіон.— Сильні!.. Ти помовчав би краще. Така в нас єдність і така величезна сила, що з одним миршавим царем не можемо впоратися. Немає рятунку від нього, гноїть нас у в’язницях, та й усе! Он у них єдність, то єдність,— Класіон кивнув на злодіїв.

— В отих? — спитав Дата.— Їхня єдність на тому стоїть, що кожен хоче вижити й схопити де солодший шматок. Єдність злодіїв — єдність заради власного добра. А єдність заради блага іншого — це вже й розмова інша. Це треба вміти — зробити іншому добро, А в революційному русі багато неумійок, тому і єдність у них невміла, тому й революція ніяк не переможе й досі!

— Надто вже багато ти знаєш, Дато-батоно, я просто дивуюся. Може, підкажеш нам, з якого боку взятися за царизм? — пожартував Класіон Квімсадзе.

Кепкування над собою Дата Туташхіа не любив — я пам’ятав про це з дитинства, і мені стало ніяково. Інші теж відчули, що Класіонова вихватка недоречна. Та й сам Класіон зніяковів, може, більше від того, що його жарт не справив ніякого враження на Дату.

— Багато чи не багато знаю — вчити вас, що з царизмом робити, не беруся, але ось закінчу з цією ніжкою й скажу, що знаю.

— У чому єдність злодіїв — ти знаєш; що таке єдність заради чужого блага — тобі відомо краще від нас; що ти сам по собі, а всі одне за одного чіпляються і тому надавали тобі стусанів під боки — це ти й сам визнаєш!.. А якби став ти на чийсь бік — даремно до тебе не лізли б і ні з сього ні з того не дубасили б...— Класіон раптом затнувся, підкошений важким Датиним поглядом. Проковтнув клубок, що підкотився до горла, й повів далі: — Очевидно, через це ти й пристав до революції? І мені звелиш тією самою доріжкою бігти?

Класіон так зніяковів, що не знав уже, зрештою, що