Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

Большевизм послуговується націонал-комуністичною тактикою особливо тоді, коли він не може проламати опору якогось народу іншими засобами. Це має місце зокрема там, де Москва не може діяти мілітарною перевагою, або коли якийсь народ залишається одностайно неподатливим на комуністичні впливи, не зважаючи на всі насильства большевицької окупаці.

При оцінці значення націонал-комуністичних явищ у боротьбі якогось народу з московсько-большевицьким імперіялізмом треба узгляднювати передусім ситуацію, в якій вони виступають, і їхні наслідки. В певних обставинах такі явища можуть приносити деяку користь, побіч невідхильних шкідливих наслідків, які зв'язані з усяким слідом комунізму. Корисним може бути те, якщо націо-нал-комуністичні дії справді спрямовують своє вістря проти московського імперіялізму, що ним є просякнений большевизм, і якщо вони здобувають для національної справи якісь позитиви на такому ґрунті та в таких обставинах, де нема відповідної акції в чисто національному дусі, або де вона не має належного середовища.

Більшість проявів націонал-комунізму є виключно шкідлива для нації, зокрема для національно-визвольної протибольшевицької боротьби. Це стосується до всіх таких концепцій і акцій, які відкривають активний фронт проти національних вартостей і сил, а свої ніби національні прикмети і протиімперіяльні настанови виставляють тільки на показ, для обману. Так само виключно шкідливим уважаємо такі націонал-комуністичні акції, які правда, виступають активно проти московського імперіялізму, не підпорядковуються большевицькому центрові, але рівночасно відкривають фронт проти національно-визвольного руху та, оперуючи в національному середовищі, вносять заколот і диверсію у визвольний фронт.

Розрізнення в оцінці різних націонал-комуністичних явищ можна звести до наступного простого питання, яке ставимо при розгляді кожної конкретної націонал-комуністичної акції: Чи вона відтягає людей з большевицького табору і з-під большевицьких впливів, привертаючи, згл. наближуючи їх до табору національно-самостійницького і формуючи їх на борців проти большевизму в обороні нації, чи навпаки, вона заманює людей з національно-самостійницького табору на позиції комуністичні та послаблює визвольний фронт? Аналогічний критерій можна прийняти в оцінці націонал-комуністів, розглядаючи їхнє політичне наставлення з погляду боротьби з большевизмом за самостійність нації. Трактуючи націонал-комуністичне наставлення як посереднє, чи перехідне між національним і комуністичним, ставимо питання: Чи дана група людей з націонал-комуністичним наставленням у своєму розвитку і своєю дією прямує від комунізму до націоналізму, чи навпаки? Поскільки в першому випадку є справа з позитивним процесом оздоровлення, то другий процес є неґативний, шкідливий.

Вище подані загальні міркування на тему націонал-комунізму спираємо на спостереження з українського і чужинного ґрунту. Вони мають служити нам за головні дороговкази при визначуванні напрямних нашого поступування, якщо на своєму шляху стрінемося з того роду явищами.

До нашої теми не належить історичний розгляд тих течій, процесів і окремих явищ, які підходять під прийняте нами окреслення націонал-комунізму, а яких за останнє сорокріччя було чимало в бурхливому розвитку політичного життя в Україні. Подаючи одним реченням найбільш узагальнену думку, скажемо, що в тому розвитку виступає одна і друга категорія націонал-комунізму, а навіть одні й ті самі люди раз ішли проти національних вартостей та інтересів, вислуговуючись російському комунізмові, то знову розходилися з ним в не одному, заступаючи, хоч частинно, українські національні інтереси. Під сучасну пору нема в українському політичному житті поважніших націонал-комуністичних тенденцій і дій, які проявлялися б одверто як окремий політичний напрямок і як поважний діючий фактор. Тут не будемо займатися поодинокими маленькими групками, які виступають на еміграції з на-ціонал-комуністичними концепціями. Так само поминаємо приховані націонал-комуністичні тенденції, які гніздяться в деяких еміграційних угрупованнях, і які мають радше характер дрібних, укритих диверсій.

При розгляді перспектив української національно-визвольної революції нас цікавить можливість виникнення в процесі її боротьби поважніших націонал-комуністичних сил і акцій, які в певній ситуації можуть стати замітним діючим чинником. Найперше щодо ситуації, в якій може виступити на арені подій націонал-комуністичний фактор.

З попереднього розгляду внутрішньої природи націонал-комуністичних явищ та з історії таких процесів в Україні робимо висновок, що для самобутнього виникнення поважнішого націонал-комуністичного руху в Україні, незалежно від загальної ситуації, а з його власних ідейно-політичних спонук — нема завдатків, ані виглядів. Він може постати і розвинутися в окрему силу тільки завдяки особливим сприятливим обставинам. Це може статися передусім тоді, коли большевизм і структура СССР будуть поважно захитані визвольною боротьбою поневолених народів або воєнним конфліктом з іншими державами. Третя можливість, яка ще не має більших виглядів, — це розхитання московського централізму в комуністичному бльоці та поширення націонал-комуністичних процесів серед комуністів у різних підсовєтських країнах у наслідок внутрішньо-партійних конфліктів і суперечностей. Розгортання більших націонал-комуністичних акцій під час національної революції, зглядно в кризовій для большевиків воєнній ситуації, може відбутися в двох засадничих варіянтах, які відповідають попередньо схарактеризованим відмінам націонал-комунізму.

Перший варіянт: комуністи української крови в кризовому положенні большевизму та в обличчі переможнього розвитку національної революції фактично зривають з московським большевизмом і відкривають проти нього фронт боротьби. Цим вони приєднуються до протибольшевицької боротьби національно-визвольних сил, але повністю і беззастережно не включаються в національну революцію, тільки намагаються в її рамках діяти в змислі націонал-комуністичної концепції.

Повне приєднання до національної революції полягає не тільки на протиросійській боротьбі, але не менше на визнанні мети і основних засад цієї революції, отже й на відкиненш комунізму в цілому, так як його поборює національно-визвольний рух. Хто це робить справді і на ділі, той повністю стає в лави національної революції, навіть якщо б він перед тим належав до ворожого, комуністичного табору. Це уточнення має істотне значення, щоб поняття націонал-комунізм не змішувати з відміченням політичної минувшини людей і груп. В політично-дійовому становленні, зокрема в революційний час, на першому місці стоїть актуальна активна позиція. Коли колишні комуністи повністю зривають з комунізмом та активно включаються в протибольшевицьку боротьбу за національне визволення, то в процесі боротьби недоцільно, ні не можна вилучувати їх як окрему політичну категорію.

Окремою націонал-комуністичною категорією і проблемою в національній революції будуть, отже, не ті елементи, що вповні і фактично перейдуть від комунізму на її бік, тільки ті, що, ставши до боротьби з Москвою, не відрікаються комунізму, але далі обстоюють комуніс-тичні позиції, пристосовані до нових обставин, і намагаються здобути для них право громадянства в національному таборі та в самостійній, національній державі. В тому вони кермуються двома головними мотивами, рівнорядно або з перевагою одного з них. Поперше, вони з переконання і з призвичаєння тримаються означених комуністичних засад, уважаючи їх найкращими для розвитку народу. Подруге, їм надалі йде про збереження для себе (не тільки індивідуально, але для загалу комуністичної кляси) керівного й упривілейованого становища в національній державі. А це було б можливим тільки тоді, коли б у цій